МЕТА МИСТЕЦТВА

Володимир Данилейко
Мета мистецтва, зокрема, – космологізувати художнє мислення. 

Мистецтво, відкриваючи – для інших – світ, робить його зримим,
а «крізь нього» робить сущим у світі.

Мистецтвом (у широкому розумінні цього поняття) люди утримують,
зокрема, духовно- містичний зв’язок із Космосом.

Мистецтво – це система образної думки, а не зібрання творчих здобутків минулих часів.
Мистецтво – це суб’єктивна оцінка переживаного. Авторське передання.
Незвідана природа людського Всесвіту.
У яких стилях, жанрах і техніках мистецтво стає повноцінним?– В усих, за умови вірности національному духові (історії, традиціям, етноспрямованости) того чи того, національного, мистецтва.

ТВОРЧА СПАДЩИНА КОСТЯНТИНА ШИШКА

Зоя Навроцька, мистецтвознавець
Творча спадщина Костянтина Шишка надзвичайно розмаїта. Інтелектуал-літературознавець, філолог, історик, поет, перекладач, він був носієм неокласичних традицій, справжнім універсалом-гуманітарієм. Опісля сумнозвісних подій 1964-го року із тавром «український буржуазний націоналіст» мистець опинився на узбіччі офіційної культури. Відтак приречений на цілковиту самотність у царині літератури, він завжди мав розуміння з-поміж художників, а емоційну розраду – в образотворчому мистецтві.
Олівець, пензель, фарби стали першими засобами самовираження мистця. У кожному творі – чи це юнацькі начерки пером, зворушлива прозорість акварелі або лінорит, виконаний впевненою рукою зрілої людини, – передано загострено-індивідуальне чуття часу, його дух, буттєтривання, ритм. Музика ліній іноді заворожує неквапливим медитативним плином. 

КОСТЯНТИН ШИШКО

СОНАТА БАРВ
А хмар червові краби
клешнями кривавими
перетинають променів
солому золоту...»
К.Ш.

Гайда по глеястих,
палевих,
охристих,
зслизнувши поглядом
із землистих,
щоб одцуратися
пухнасто попелястих.
І коли вже братися
за барвистість,
перегорнімо
сторінки січня
сніжисто чисті

ҐЕНІЙ І ТОТАЛІТАРИЗМ: ДРАМАТИЗМ ЗІТКНЕНЬ

Ганна Покотило, кандидат філософських наук
Ґеній – це завжди віха в історії розвитку світової культури, вершина її досягнень на шляху історичного прогресу. Створене ним – концентрований образ епохи в усьому багатстві її проявів: думок, ідеалів, естетичних смаків, моральних засад. Ґеній – це різноликий, багатобарвний світ. Він співтворець, пророк, духовний вінець нації (Данте, Мікельанджело, Дюрер, Шевченко, Ваґнер, Таґор, Міцкевич, Пушкін). Ґеній – завжди яскрава індивідуальність, що уособлює конкретну енерґію, ауру «я» естетики, «я» філософії, «я» мистецтва, навіть «я» характеру. Бо «я» – у творчості вирішальне і найпродуктивніше. Своєю глибиною, досконалістю, а часто й обсягом створене ґенієм захоплює та дивує уяву смертних, видається надприродним. Недарма античність вбачала в ньому носія божественного дару, що й надає йому творчої наснаги, натхнення створювати прекрасне і величне.

АНТОНІНА ІВАНОВА: «Я БУЛА І ЗОСТАЛАСЯ БОЙЧУКІСТКОЮ»

ДО 115-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства 
Старшого віку жінка з виразними рисами обличчя і впертим поглядом у невеличкому московському помешканні… Прикута до ліжка важкою хворобою, залишена обставинами життя на милість такої ж одинокої, але ходячої сусідки, вона творила Мистецтво. Пам’ятаючи про улюбленого Вчителя, даючи наснагу своїм друзям-бойчукістам у сталінсько-брежнєвській Україні, намагаючись повернути добру славу про несправедливо зацьковану, але не знищену школу українського монументалізму...
Завдяки батькам молода дівчина з Кагарлика – п’ятнадцятилітня Антоніна Іванова (25 квітня 1893 р., м.Кагарлик на Київщині – 12 березня 1972 р., м.Москва) – отримала можливість поїхати до Петербурга, щоб студіювати малярство у відомих художників І.Білібіна, М.Реріха, В.Щуко, які працювали у Школі Товариства заохочення мистецтв. 

ДЕ ПАНУЄ ДИКТАТ ІНТУЇЦІЇ, ТАМ ЗАВЖДИ ЗАЛИШАЄТЬСЯ МІСЦЕ ДЛЯ ТАЄМНИЦІ

Петро Сорока, поет
Творчість Ігоря Дороша спонукує до глибоких роздумів – хоча би про те, що таке реальність. У дітей і підлітків – одна реальність, а зовсім інша – в дорослих; одна – в ядерного фізика, що має справу з безмежно малим світом атома, і зовсім інша – у нефахівця, що має до діла з чималими предметами; одна – в астронома, що вивчає гігантські зоряні світи, а інша – у звичайної людини, що спостерігає «малі зірочки» на небі; одна – в історика, що бачить перебіг подій і розвиток суспільства упродовж століть, інша – у пересічної людини, що живе теперішнім днем і не може уявити життя людства загалом. У наш релятивний вік реальність залежить від спостерігача. Над тим бився не один із дослідників меж невідомого, скажімо, Ендрю Томас…
На полотнах Ігоря Дороша світ ніби розпадається, він зображений у первісному, але не хаотичному стані, тут панують барви і звуки, що прагнуть злитися в гармонію цілісної краси. 

КУЛЬТОВА НАЇВНІСТЬ

Мирослава Сапко, культуролог 
Часто трапляється так, що непересічний талант тих мистців, яких ми називаємо «наївними», починається як явище принципово внутрішнє, інтимне, безпосереднє, а тому глибоко правдиве. А з плином часу воно перестає бути таємним, стає загальновідомим надбанням, навіть національним скарбом, шанованим офіціозом та простим людом, на батьківщині та поза нею. До того ж сам мистець напевне що має бути сильною особистістю й мати неабиякий хист, щоб згодом його творчість шанували за ті самі чесноти, з яких вона починалась.
Талант Марії Приймаченко (1909-1997) встояв перед випробуваннями долею та славою. Роботи, написані мисткинею наприкінці життя, вирізняються такою самою стихійною фантазійністю, яскравістю кольорів і є тим неповторним сплавом ужиткового фольклору та унікальної авторської індивідуальности, який зробив із самодіяльного маляра зірку наївного мистецтва.

НЕЩОДЕННІ РОЗМИСЛИ

Ігор Панейко, мистець
Як не дивно, за п’ятдесят із гаком років (Боже, невже!) дати, числа ті ж самі, що й на початку Великої Дороги під назвою Життя.
Але час має одну суттєву властивість: щось призабути, інше героїзувати. Одним словом, за бажання картинка може вийти зовсім навіть і непогана.
Отже: мій когут прокукурікав 57-ого року аж минулого тисячоліття, на другий день березня. Сталося це в Стрию, що на Львівщині. Так і записано в церковній книзі... Ех, що то була за весна...
Як і вся дітвора нашої вулиці з романтичною назвою Набережна, перші нехитрі ази пізнання планети Земля я отримував на будовах, воюючи «в наших і ненаших», на лузі, величезному, як мапа світу, і славній річці Стрий.
І школу закінчив із радістю і сумом. Радість переповнювала, бо попереду світилася таємницею Велика Мрія. А сум огортав юну душу, бо компанія друзяк розпадалася – роз’їжджалася різними житейськими дорогами.
 

ОСТРІВ ІГОРЯ ПАНЕЙКА

Михайло Сирохман, мистецтвознавець
В Ужгороді – травень і виставка Панейка. Вони поріднені Ігоревим весняним Днем народження і схожі духом і настроями. Бурхливий і ніжний, наповнений дощами й сонцем, шаленим цвітінням і раптовими зблисками холоду животворний гоноровий травень. І незалежний мистець – послідовно й органічно незалежний. Незалежний у думках і судженнях, в симпатіях-антипатіях, із пензлем у руці і в незалежній позиції на вулицях міста, де в будь-якому гурті він завжди центр композиції. Він сам собі творець, він сам себе створив і справдив свою казкову чи королівську мрію – став володарем своєї країни і назвав її Островом.
Самостійний острів – Ігор Панейко – неповторно розташованний на меридіанах мистецького світу, привабливий кліматом свободи, розмахом творчих амбіцій, рельєфом колористичних втілень і фактурних утворень, плодами знахідок і своєю насиченою дивовижними подіями історією.

КІЧ: ПОЗА МЕЖАМИ НАРОДНОГО МИСТЕЦТВА

Аркадія Оленська-Петришин, мисткиня, мистецтвознавець (США)
Кіч, що його іноді зараховують до псевдомистецтва, з огляду на те, що в його основі лежить хибне поняття мистецтва, стає за дедалі більшу загрозу задля того, щоб зрозуміти образотворче мистецтво. Щоб досягнути бажаного вираження, практики кічу культивують екстрахудожні характерні риси, які можна спостерегти головно в перебільшеннях та в поверхневих інтерпретаціях предмета зображення. Загалом, це може стосуватися багатьох тем, які подаються в ідеалізованих версіях. За приклад можуть слугувати різнокольорові краєвиди, особливо в ресторанах етнічної кухні. Найкраще кіч процвітає тоді, коли підживлюється емоціями, надто ж тоді, коли вступають у гру дидактичні та сентиментальні ідеї. Він, на потребу, – «мистецтво» з певним повідомленням і добре надається на те, щоб виразити етичні та ностальґійні ідеали.