КАРБ

Валерій Ілля
Великий стиль народного мистецтва – це великий стиль культури. Коли вираження світовідчуття, а не світогляду народу викликає до життя певну художню дійсність, яка охоплює всі галузі художньої діяльности певного народу і є природним вираженням перебігу становлення його душі, тоді й постає те, що треба назвати великим стилем. Саме у творах цього стилю бачимо головний напрямок становлення народної душі, її стосунок до світу.

У річищі великого стилю завжди є щось таке, що не може бути до кінця збагненим. Оце «щось» і є головною внутрішньою ознакою твору великого стилю української культури, яке ще раз засвідчує: не існує загальнолюдської культури – є лише культура того чи іншого народу.

ІВАН АНДРУСЯК: ЯК ТІШИТЬСЯ ОСКОМИНА РУДА

Олександр Сопронюк, поет, есеїст
Я люблю Андрусяка — як то водиться: «попало». Зазнайомились ми десь років 100 тому на гостині в Олеся Донія. Олесь мешкав тоді на столичній Солом’янці. Пам’ятається, крєпко нависла дощова мана — сумувала філософська листопадова осінь. Ми забогемили. На цілу ніч. Зібрали щось на стола. Іван статечно поважний. ґрунтовний. Згадав горішні дідові дахи, де натрапив свого часу на патронові кошелі, кулеметні стрічки і поетичну збірку Івана Франка, з якою просидів до рана...

Іван Андрусяк
* * * 
Дочці Єлисаветі на 9 березня
проходить день – і тихо, як Тарас,
твоя земля стирається – і видко,
як витікає заздрісно і швидко
із-під сповитку порожнистий час,
як тішиться оскомина руда
своїм серпанком,
як Дніпро і кручі
переступає другий, третій учень,
і корчиться під плотом лобода,
і ті лоби, що знаджені давно,
лобами крешуть,
іскрами тріскочуть, –
і день іде, як виводок до ночі,
натерши очі сивим полином

АКТУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО: РЕАЛЬНІСТЬ ЧИ ПАРАДОКС НАШОГО ЧАСУ

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства 
У творчій практиці українських мистців, а надто ж на царині критики й теорії, спостерігаємо нині незвичайну строкатість і фатальну неузгодженість термінів. Це явище до певної міри пов’язане з небувалою динамікою змін, із прагненням вельми швидкої декларації нашої причетности до того, що ми ще не цілком розуміємо і що, назагал, залишається для нас чуже. Хоч як дивно, але багато похідних термінологічних проблем постає довкола головної і, здавалося б, доволі простої – самого тлумачення поняття «сучасне мистецтво».
Незаперечний той факт, що це поняття, на відміну від його трактування в західному світі, виявляє у нас здатність набувати незрозумілих обрисів. Причина в тому, що поруч із поступовою адаптацією найновіших мистецьких форм і засобів виразу в Україні паралельно відбувається своєрідна «реабілітація» національних джерел аванґардного мистецтва ХХ століття, а крім того – пошук шляхів їх орґанічного проникнення у творчі процеси сьогодення.

ШКОЛА МИХАЙЛА БОЙЧУКА: «ВІН ЛЮБИВ ПРОЯВИ КРАСИ У ПРИРОДІ, МИСТЕЦТВІ, ЛЮДЯХ…»

СЕРГІЙ КОЛО. ДО 120-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
Від Господа Бога маємо прекрасний дар – людську пам’ять. В її закутинах бережемо найцінніше, найсокровенніше, найдорожче. У певний життєвий момент відтворюємо для себе, для близьких і рідних образи пережитого, передуманого, переболілого...
Коли піднімаюся сходами до помешкання родини Колосів неподалік Шевченківського скверу, в коридорі голосним гавканням зустрічає симпатичний боксер Лорі... А на згадку приходить початок шістдесятих: коли ми з батьком, художником-бойчукістом Охрімом Кравченком, приїздили потягом зі Львова до Києва, то із залізничного вокзалу незмінно крокували по вулиці Воровського попри Сінний базар до Львівського майдану. 

ЮРІЙ ЄГОРОВ ПАМ'ЯТІ ОСОБИСТОСТИ Й МИСТЦЯ

Віра Савченко, мистецтвознавець, кандидат філософських наук
Юрій Єгоров пішов із життя 12 жовтня, в день професійного свята художників…
У житті для всіх – друзів, родини, тих, хто його знав зблизька, і навіть тих, хто мав про нього дуже віддалене й узагальнене уявлення, – Єгоров був утіленням поняття «художник». І, як би висловився він сам, «містичне було в тому», що те, як він пішов із життя, не тільки не послабило цей образ, а й надало йому ще символічнішого звучання.
За два дні до кончини мистця у виставковому залі Спілки художників відкривалася експозиція, що була приурочена до професійного свята. Вітали, нагороджували… Після цього ми спілкувалися з Юрієм Миколайовичем, який не міг бути з нами через хворобу. Він жваво, із зацікавленням слухав про те, що відбувалося. Того дня, вочевидь, «свято було й на його вулиці».

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ ЗЛИДНІ, АБО КУЛЬТУРНА ОКРАДЕНІСТЬ НАРОДУ

Анатолій Щербатюк, літератор
Багатьох читачів «Літературної України» стурбувала поцінована в «ЛУ» (за 17 липня 2008 року, зробив то Тарас Салига) як «одверто зухвалий наступ проти Ліни Костенко» спроба Оксани Забужко у своїй книжці «Notre dame d’Ukraine: українка в конфлікті міфологій» вивищити духовно-творчу, лицарсько-профетичну поставу Лесі Українки, занижуючи принагідно іншу знану й шановану сучасну поетесу. «О.Забужко у своєму «літературознавстві» зачепила Л.Костенко, а не її творчість, себто кинула тінь на моральне обличчя національного провідника» (О.Онопенко, Москва). Серед іншого читачів обурює, що авторка не може уявити Лесю Українку з косою на голові, з таким собі короваєм, а от нібито нечулу до людських страждань Ліну Костенко – може, що зайве наголошує меншість однієї поетеси проти другої.

ВАСИЛЬ КОРЧИНСЬКИЙ: ХРОНІКА ЧАСУ

Леся Медвідь, кандидат мистецтвознавства
Дорога додому вертає тебе світлим спогадом у той виснажений історичною тривалістю Вінницький край. Перші просмолені – під електричні дроти – стовпи, полотняна сорочка, з довгими полами, а у три роки радість од перших полотняних штанів, і треба ж – ті просмолені стовпи, де б їм узятися дорогою, бо вимастився смолою, і вже мама не стримувала свого гніву. А в баби Зоні на кутку перший телевізор, і вже чекаєш на ту вечірню радість, коли день стишує свої кроки, а ти вклякаєш од нестерпного щастя бачити в тому малому віконці дивовижею сповнений світ: академічні концерти, перші художні фільми... Не було неґативу – всі «строїли» - будували комунізм, який зрів великою недосяжно щасливою зіркою, десь там, у майбутньому.

ВХОДЖЕННЯ У НАВКОЛИШНІЙ ПРОСТІР

Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
Сучасне мистецтво, в якому, здавалося б, усе вже відбулося, не перестає дивувати нас несподіваними знахідками, надто коли це стосується українських мистців. Скульптурна пластика Віктора Проданчука справляє не- повторне враження завдяки двом чинникам. Це, насамперед, – ориґінальні образні характеристики, в яких домінують загадкові сюрреалістично- казкові інтонації, здатні у нашій підсвідомості сягати потаємного світу дитячих фантазій. Поза тим, у композиціях присутнє неочікуване, як для бронзи, трактування об’ємної форми у вигляді химерних масок і фіґур, дерев чи рослин, із численними, немовби живими, C гостроконечними відростками. Саме вони забезпечують пластиці непередбачувано активне входження у навколишній простір і до того ж зумовлюють значну технологічну складність виконання. 

ЩИРОСЕРДНО. ВІДВЕРТО: «НАСТАЄ МОМЕНТ, КОЛИ ВІДЧУВАЄШ, ЩО ТОБІ Є ЩО СКАЗАТИ СВІТУ, – І ТИ МАЛЮЄШ»

Ярослав Кравченко, професор кафедри історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв
Кожен мистець виростає зі свого дитинства, із закладеного ще тоді ставлення до людей, природи, історичного середовища – всього, чим виповнюється поняття рідного краю, де людина народилася, ступала першими кроками по землі, пізнавала колір весняного вишневого цвіту та смак першого зелепухуватого яблука... Несподіване кохання і перше розчарування... Радість, біль, надія – адже молодість – і ціле життя попереду...
Саме така малярська робота Тетяни Тарасенко «Вулиці дитинства» – зухвале рудоволосе дівчисько з головкою капусти в руці лиш на хвилю зупинилося на облямованій деревами вулиці рідного Стаханова, щоб крізь марево років глянути в осінь 2008-го, що прийшла в «Галерею 11» у Львові на персональну виставку художниці. 

ЧИСТОТА: «ЧОРНИМ НЕБОМ ВЕРТАВСЯ ДОДОМУ ГОСПОДЬ…»

Олександр Сопронюк, поет, есеїст
Знаєш, старий, поезія – то найреальніша річ у цьому тлінному житті», – якось сказав мені Василь Герасим’юк. Живий літературний класик, що вже позбирав – і то цілком заслужено – всі, мислимі й немислимі, поетичні премії…
13 вересня 2008 року Житомир значив День міста – 1124 річницю од часу заснування. Під цю високу подію покладено – аж на увесь Тетерів! – ціле море різноманітних акцій. Із-поміж них – Перший обласний літературний конкурс молодих поетів «Клекотень осені-2008» імені Юрка Ґудзя, вельми різнобічного літератора, що траґічно, маючи сорок і п’ять літ, покинув сей світ. Доля подарувала мені неперейдену радість головувати в журі, чути незамулені юнацькі голоси, водночас принагідно чітко відчуваючи й висновуючи: цій стражденній, одначе неполаманій-невгнутій Україні – ЖИТИ.