КАРБ

Василь Герасим’юк
…А тепер – про дух мистецтва. Є у Ріхарда Ваґнера слова – сказані вони століття тому – але стосуються наших днів: «Дух нашого мистецтва, яке перестало бути життєздатним, повертається до того середовища, що народило його»…
Це повернення сьогодні потрібне доконечно з огляду на те, що той світ, у якому ми живемо, попри найактивніші «державотворчі процеси» і дев’ятий вал патріотизму, не перестав бути бездуховий і холодний.
Не тепліший він і на респектабельному Заході, і тому не дивно, що нині особливо відчутна ностальґія за такими «кореневими» мистцями, як Миколайчук і Фелліні…
Наш сучасник шукає у творах мистецтва морального, естетичного «опертя» і в голій деструкції цього, звісно, не знаходить. 

«КОНСЕРВАТИВНИЙ АРИСТОКРАТИЗМ» ЛЮДМИЛИ СЕМИКІНОЇ

Розмова Людмили Семикіної та мистецтвознавця Анатолія Шевчука
П’ятдесят років Україна не бачила живопису Людмили Семикіної, що був у підпіллі, засекречений. Виставка мисткині, що пройшла вереснем 2010 року в залах Національної спілки художників України, – це шана творчому доробку, що так довго чекав свого часу-долі. Пропонуємо читачам в ексклюзиві розмову Людмили Семикіної та мистецтвознавця Анатолія Шевчука.
Анатолій Шевчук: Пані Людмило, скажу відверто: коли їхав із Житомира, щоб узяти у Вас інтерв’ю з приводу відкриття Вашої виставки «Живопис і строї Людмили Семикіної», то хвилювався... Пролетіло 14 років від того часу, коли відбувалася Ваша друга виставка-звіт в Українському домі. Як ці роки, у період чотирнадцятирічного мовчання у виставковій діяльності, заклечували Вашу творчу долю?
Людмила Семикіна: Мій пріоритет у текстильній пластиці дав можливість довгий час перебувати в царині національних смаків розробки одягу в народному стилі. Це така потужна сила, яку просто не можна залишати. Адже кожна річ вимагала експерименту й досконалости.

НЕОТРАДИЦІОНАЛІЗМ У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПОСТМОДЕРНУ

Олена В'ячеславова, мистецтвознавець, кандидат філософських наук
Сьогодні на часі аналітика синхронічного зрізу сучасної української культури (не лише літератури, а й, зокрема, образотворчости), і головним питанням у ній має бути співвідношення сучасного неотрадиціоналізму (неопозитивізму, неомодернізму) з постмодерною естетичною орієнтацією як такою.
У сучасному українському літературознавстві й критиці в контексті аналізу постмодерного стану склалась усталена інтерпретація неотрадиціоналізму як художньої позиції, що перебуває за межами постмодерної творчости. Філософсько-естетична рефлексія дозволяє певним чином коригувати таке положення. Можна говорити про те, що постмодернізм задає новий горизонт презентованости в сучасній культурі ідей і текстів класичної традиції, виступаючи способом буття класики в сучасну епоху (не обов’язково у формі глузливого пастишу).

ІСТОРІЯ ОДНОГО ПОРТРЕТА

ШТРИХИ ДО ТВОРЧОСТИ ХУДОЖНИКА-БОЙЧУКІСТА ОНУФРІЯ БІЗЮКОВА
Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
Нещодавно де мене в робітню зайшов на каву один із львівських колекціонерів, який приніс показати придбану невелику за форматом (57х47), у доволі занедбаному стані, роботу – портрет молодої жінки в білому, виконаний олійними фарбами на полотні. Певна стилізація образу, узагальненість та площинність дозволили умовно означити полотно твором першої третини ХХ ст. невідомого авторства кола школи Михайла Бойчука.
Очищаючи зворотну сторону полотна та реставруючи фарбовий шар твору (а працювала над цим онучка художника-бойчукіста О.Кравченка, художник- реставратор Ольга Кравченко), вдалося повністю розкрити зображення молодої жінки та прочитати написи.

МАҐІЯ МИСТЕЦТВА ВАСИЛЯ ЯРИЧА

Володимир Гусар, колекціонер
Василь Ярич увесь час у напрузі, бо знає, що перестане існувати як скульптор, коли позбудеться гарячковости своїх творчих пошуків і стане байдужим і спокійним, наче мармур.
У майстерні скульптора багато простору, повітря, світла. Сам матеріал, у якому працює мистець, – камінь, бронза, гіпс, – ретельно заповнює цей простір своїм запахом, пластикою, об’ємом. Перше, що захоплює і вражає, коли переступаєш поріг майстерні Василя Ярича, – це величезна кількість скульптур. Проєкти майбутніх пам’ятників, камерні бронзові й теракотові композиції хаотично розставлені на столі, підлозі, стелажах.

ЧУДА СВЯТОГО ЯНА З ДУКЛІ

Ольга Кравченко, аспірантка ЛНАМ
Одну з найцікавіших та майже не досліджених пам’яток XVІІ ст. приховує від нашого ока львівський костел Бернардинів (сьогодні – церква св. Андрія. З глибини віків ансамбль храму та монастиря доносять до нас послання про чуда св. Яна з Дуклі. Про його діяння та прославлення розповідають нам фрески ротонди над криницею, реліґійні картини вівтарів, виточені з мармуру скульптури та «велике панно», що складається з кількох частин і є, без перебільшення, визначною пам’яткою в історії Львова. Вартість її насамперед у тому, що це – ілюстрація світогляду та життя львів’ян XVІ-XVІІІ ст. Оповідаючи нам про чуда, які відбувались уже після смерти св. Яна з Дуклі біля його гробу або при з’явленні святого у хмарах, автор знайомить нас із реальними постатями, з тими, кому вдалось одужати дякуючи милості святого Яна.

П’ЯТІРНЯ

Юлія Полтавська, мистецтвознавець
Щедрість таланту луцької художниці Тетяни Мялковської, відсутність фальші і в житті, і в мистецтві, бажання розділити щастя й радість з усіма – родиною, колеґами-художниками, глядачами, учнями – сприяли створенню художньої студії «П’ятірня» – справжнього осередку дитячої творчости. Не дивно, що в невеликому приміщенні, де малеча вчиться творити, мікроструктура художнього процесу тісно пов’язана з макроструктурою Всесвіту. Заняття проходять за авторською проґрамою, що її Тетяна Мялковська розробила особисто й далі вдосконалює. Скільки несподіваного приготувала художниця для своїх учнів! З’ясовується, можна взяти відразу два пензлі й спробувати одночасно намалювати крильця метелика. І в кожного з маленьких художників метелик буде свій, яскравий, мов квітка, й зовсім не подібний до інших…

КАЛЕЙДОСКОП КРАСИ У ТВОРАХ МИКОЛИ ЧЕБОТАРУ

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Початок творчого шляху майже кожного мистця починається з рівнини або крутосхилу сутности образомислення та з внутрішнього бажання відшукати власний художній стиль або мову в рамках сучасних загально-мистецьких процесів у рідній країні.
Коли запитати Миколу Чеботару, хто був наставником у формуванні його образного мислення в час студентських буднів, він зі щирою посмішкою на вустах зізнається, що його вчителькою була й є мати-природа з її імпресивністю переливів фарб на тлі грайливого повітря на сонці. «Я якраз і намагаюся зафіксувати ці переливи-принади олійними фарбами у своїх краєвидах, працюючи на пленері або в робітні чи то поблизу маленької гірської річки Чорної, чи то в середньовічній аурі фортеці Каламіта в будь-яку пору року, або час від часу в натюрмортах та портретах», – додає мистець.

ТРИ ВИМІРИ УНІВЕРСАЛЬНОЇ ЛЮБОВИ

Родинний проєкт «Три виміри універсальної любови» Журавлів оповідає про любов. І це – найвищий ступінь любови з усіх можливих, що називається грецьким словом «агапе». Любов батьківська, материнська, синівська, любов до всього сущого, від малого до великого й від великого до малого.
Любов як універсальна категорія проступає крізь фактурну поверхню малярства Миколи Журавля та Дарини Тищенко-Журавель. Вона концентрується в родинній благодаті, істиною якої є дитя: і тут присутнє замилування матері своєю дитиною так само, як і замилування батька, що зовсім нетрадиційно для мистецтва.

«АВС-арт» ПРЕЗЕНТУЄ

Ґалерея сучасного мистецтва «АВС-арт» презентує проєкт «Імена». Це серія художніх альбомів, присвячених творчості мистців, знакових в українській культурі й знаних поза її межами. Кожен майстер, чию творчість відображено на сторінках видань, має свій ориґінальний стиль і промовисто демонструє розмаїття нашого мистецтва.
Кожне нове знайомство з мистецьким Львовом вражає та захоплює. Саме так вийшло з Олегом Міньком – людиною, в якій живуть поряд скромна особистість і великий живописець. Творчість О.Мінька, що поєднує експресіонізм з українським традиціоналізмом, поглиблює розуміння сучасного мистецтва. Видання містить біографічний есей журналістки Світлани Єременко «Живопис як молитва», в якому поєднуються риси художнього твору, журналістського нарису та наукової розвідки. Наступний розділ ґрунтовно знайомить з еволюцією творчого шляху Олега Мінька: від проблем абстракції, через фіґуратив та романтичний реалізм, до кристалізації неповторного стилю і в живописі, і в графіці.