КАРБ

Хосе Ортеґа-і-Ґассет
...Хтось скаже, можливо, що нове мистецтво поки що не зробило нічого путящого; я схильний до такої ж думки. З творів молодих художників я запропонував видобути головну мету, не цікавлячись тим, як вона реалізується. Хтозна, що вийде з цього стилю, який лише народжується! Завдання, яке він собі ставить, величезне: він хоче творити з нічого. Пізніше, я гадаю, він задовольниться меншим і досягне більшого. Та хоч би які були його помилки, є одна безумовна перевага у цьому новому становищі мистця: брак шляху назад. Усі заперечення, висловлені з приводу джерел натхнення нових мистців, обґрунтовані; і все ж вони не дають підстав їх засуджувати. До заперечень і сумнівів потрібно додати дещо інше: запропонувати інший шлях для мистецтва, який не був би ані дегуманізацією, ані поверненням до зужитих і пройдених шляхів.

ІГОР БОДНАР: «ІНТЕРПРЕТУЮ МОВЧАННЯ ВЛАСНЕ…»

Із тисячі доріг
Одну
На все життя
Зберіг –
Ту, яка ще й досі
Десь починається
За порогом
Нашої хати.

 

 

«Я РОДОМ ЗІ СВІТАНКУ»

Надія Дідик-Боднар, викладач Коледжу мистецтв ім. А.Ерделі, Закарпатського художнього інституту
Великі білі плахти снігу застеляли людські обійстя, прикрашали ажуровими шалями паркани на вулицях, притрушували пухнастими сніжинками високі дерева, творили інтриґу казковости й улюбленого свята. Так починалася зимова феєрія – свято Миколая, що в особливий спосіб ощасливлював усю українську дітвору. Ця багатовікова традиція формувала генетично романтичну ментальність нашого народу і, звичайно, мою. І в цьому велика заслуга мого старшого брата, що зумів своїми ориґінальними подарунками, а особливо яскравими мистецькими дитячими книжками, виховати моє світосприйняття та творчий дух.
Можливо, це не так актуально з погляду сучасника, але мені хочеться провести паралель з Ігоревого дитинства, адже його дитячі асоціації, напевно, не можуть бути настільки щасливими, бо народився він такої ж гарної зими, на Різдво, 8 січня 1941 року, але за зовсім іншої історичної ситуації. 

КОСТЯНТИН ШИРОЦЬКИЙ

Сергій Білокінь, доктор історичних наук
Син подільського священика, класик українського мистецтвознавства Костянтин Широцький (1886-1919) належить до останнього передреволюційного покоління українських мистецтвознавців. Вихованець і приват-доцент історико-філологічного факультету Петербурзького університету, член-орґанізатор гуртка українознавства при ньому, він закінчив також Археологічний інститут у Петрограді (1911). Був чи не найпрацьовитіший учень Дмітрія Айналова.

НАЦІОНАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО Й ЗАВДАННЯ МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ

Кость Широцький, мистецтвознавець
З-поміж різних видів діяльности людини як члена суспільства художня діяльність посідає одне з чільних місць. Вона прикрашає життя й, таким чином, служить йому, возвеличує його, робить важливішим, значущішим. У цьому сенсі й художник стає слугою народу, спільноти та держави. У розумінні великого значення мистецтва для суспільства, народу й держави говорять про національне мистецтво. Національне мистецтво – це мистецтво, що має безпосередній стосунок до життя певного народу й певного часу.
Початок будь-якого мистецтва криється в почуттях і настроях людей. Тому воно завжди суб'єктивне і діє тільки знайомими людині образами, передає враження, що їх отримує той чи інший художник, народ чи суспільство, до речі, наслідує формам, фарбам, рухам, словам, що сприймаються із зовнішнього світу, створюють ілюзію людських пристрастей і почуттів.

ЛИСТИ КОСТЯНТИНА ШИРОЦЬКОГО ДО АНТОНА СЕРЕДИ

Партикулярних джерел з історії України (листування, щоденників, мемуарів) збереглося дуже небагато. Тим-то особливо коштовні для дослідників матеріали, що висвітлюють важливіші моменти нашого минулого. Серед них впадають в око листи одного з класиків українського мистецтвознавства К.Широцького до графіка класицистичного, нарбутівського напрямку Антона Середи. Вони належать до останніх місяців життя Широцького. Саме Середа й написав докладний його некролог. Для цього треба було мати на руках папери Костянтина Віталійовича, а хто, як не його товариш, вивіз їх з Білоусівки до Києва.

«ВІД ШКОЛИ ДО ХРАМУ» ПОСТВИСТАВКОВІ РЕФЛЕКСІЇ

Олесь Соловей, художник, старший викладач МЖХК НАОМА
Майстерні живопису та храмової культури, що її заснував і очолює академік Микола Стороженко, – 16 років. Це один із пагонів мистецького древа НАОМА, в якому трансформовано школу великих попередників, себто незримо з’єдналися у часопросторі досвід Візантії в поєднанні з жовківською традицією та києво-лаврським іконописом, напрацювання фундаторів Української академії мистецтв (Г.Нарбута, М.Бойчука, О.Мурашка, братів Кричевських), а пізніше – одеситів М.Шелюто та М.Жука, київських професорів М.Шаронова, С.Григор’єва, Т.Яблонської, після яких естафету служіння культурі дбайливо плекає й передає своїм учням і послідовникам професор Микола Стороженко. Як часто говорить Микола Андрійович: «Із нічого ніщо не буває, все в цьому світі має своє джерело... 

СВІТЛА ФІЛОСОФІЯ МАЛЯРСТВА ЛЮДИ ЯСТРЕБ

Тетяна Басанець, мистецтвознавець
Її називають білим птахом андеґраунду. Саме вона започаткувала загальне коло формальних експериментів лівого крила шістдесятників в Одесі й достатньо виразно реалізувала найважливішу частину цієї проґрами. Оновлені прийоми й методи її власного живопису були протиставлені ефектним ознакам суворого стилю, який у 60-70-х ґлобально трансформував в одеському мистецтві історичні підвалини пленерних традицій, порушив тим самим його привабливі ознаки камерности й споглядальности. Саме Л.Ястреб розпочала їх реставрацію, повернення до нового життя, вже, звісно, іншою мовою мистецтва.
Творчі погляди Л.Ястреб завжди були спрямовані у бік цілісного усвідомлення всесвіту, а пріоритети – до єдности людини і природи.

… ДЛЯ СЛАВИ Й БЕЗСМЕРТЯ

Микола Степанов, скульптор
Спалахнувши яскравою зіркою на одеському небосхилі, вона не тьмяніє з часом і, як уже видно, не згасне ніколи. Її роботи не губляться в часі – вони, як добре вино, з часом тільки набувають нової якости. Це факт ориґінального, справжнього мистецтва.
Так сталося, що на її короткій творчій біографії відбилось унікальне у мистецькому світі явище – народження нового напрямку, а водночас народження плеяди майстрів, котрі склали рівень і якість сучасного українського мистецтва, Одеси зокрема. Поряд з іменами Єгорова, Люди Ястреб такі імена, як Ануфрієв, Басанець, Стрельников, Маринюк, Цюпко, Мацкевич, Сичов, Хрущ, Савченко, Стовбур і багато інших, що йшли поруч, що були перед і долучалися потім, – ці імена її сподвижників зараз у всіх на вустах, вони – слава і гордість Одеси.

ЧИСТА ЛІНІЯ ЛЮДМИЛИ МАЗУР

Олена Тихонюк, кандидат мистецтвознавства
Людмила Мазур одна з перших в Україні подолала межу декоративізму та розкрила образотворчий потенціал витинанки. Уже на першій ретроспективній виставці витинанки 1981 року Людмила заявила про себе як про самобутнього, мислячого й чуттєвого мистця. Тендітний та «скромний» матеріал запалювався її внутрішньою енерґією та концентрацією, й нетривкі мережива сплітались у сильні цілісні образи.
Її роботи – насамперед ідея образу, а вже потім – влучне формальне вирішення. Тому для художниці характерне сміливе експериментування з формою, поєднання витинанки з колажем, аплікацією, рідше – з графікою.