КАРБ

Ліна Костенко
Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни. 
Ми бездомні у своєму домі, ми безпритульні у своїй країні. А ті мертві, що тримали лінію оборони, – в історії вони є, у свідомості їх уже немає.
Тотальне жлобство свідомо прищеплюється людям, перетворюючи їх на масу. Масі не треба мистецтва, масі не треба культури – масі треба закласти у підсвідомість, і вона піде у спроєктований бік.

ДО ОНОВЛЕНОЇ ЗЕМЛІ:

ВІЗІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Петро Іванишин, доктор філологічних наук, професор, Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова
«І на оновленій землі / Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі». Так за рік до смерти в поезії «І Архімед, і Галілей…» сформулював Тарас Шевченко візію українського майбутнього. Щасливого майбутнього, коли національно визвольна боротьба успішно завершиться, будь-яка окупація зникне й українці заживуть повноцінним людським життям. Але 1859 р. в переспіві «Осія. Глава XIV» він провіщав і щось жахливе: «Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й знаку на землі, / А ти пишалася колись / В добрі і розкоші! Вкраїно!» Оновлена українська земля, світ вільних сина й матері та світ без України, земля загиблих «лукавих чад» – ці дві можливості майбутнього постійно супроводжують нашу націю.

КУЛЬТ ШЕВЧЕНКА В ЙОГО ІСТОРИЧНІЙ РЕТРОСПЕКТИВІ

(дорадянський період)
Ольга Різниченко, завідувач експозиційного відділу Харківського літературного музею

Формула «Україна – ненька, Шевченко – батько» сприймається українцями так само орґанічно, як те, що сонце піднімається на Сході і йде за обрій на Заході. Її вживали до революції й після, східні й західні українці, пани, селяни і пролетарі, націоналісти, соціалісти, комуністи й демократи, радянські українці й діаспорні, ортодокси і дисиденти, влада й опозиція. Якщо ми таку саму схему з країною і національним ґенієм застосуємо до інших культур, вона щонайменше виглядатиме як каламбур, на кшталт «Россия – мама, Пушкин – папа» або «England – mother, Shakespeare – father». Різниця у сприйнятті цих висловів полягає в тому, що Росія, Анґлія, Пушкін, Шекспір мають стосунок до реальности історичної, Україна й Шевченко у загальновживаній формулі наділені сакральним змістом. 

СЕРЦЕМ ВІДДАНИЙ КНИЗІ

Юлія Полтавська, мистецтвознавець
На прохання розповісти про своє життя і творчість Василь Чебаник, ледь посміхнувшись, відповів: «Спочатку було Слово…» І, як не дивно, ці слова з Євангелії від Іоана не здалися сухою цитатою, а прозвучали надзвичайно природно. Адже Слово, Літера, Книга визначили долю мистця, а все, що відбувалося в його житті, – зустрічі, події – сталися не без Божого втручання.
Село Клішківці Чернівецької области, де народився 1933 року майбутній художник, тоді входило до складу Румунії. Саме до румунської початкової школи три роки ходив маленький Василь і там уперше вчився виводити латинські літери. Як це в нього виходило, Василь Чебаник вже й сам не пам’ятає, але згадує, що заняття подобалося.

ВІН ПРАГНУВ ПІЗНАТИ…

Іван Дзюба, академік НАН України
Ім’я Анатолія Фуженка стало відоме в мистецьких колах України з 1964 року, коли в Москві відкрили пам’ятник Тарасові Шевченку. Авторами його, разом із А.Фуженком, були також його друзі, скульптори М.Грицюк та Ю.Синкевич. Троє молодих художників знайшли нешаблонне образотворче вирішення, й їхні імена асоціювалися з новою хвилею в українському мистецтві. Далі вони пішли різними шляхами, але кожен мав свої творчі здобутки.
На мій погляд, талант Анатолія Фуженка найповніше розкрився у двох напрямках. По-перше, він автор пам’ятників і станкових скульптур (пам’ятник О.Довженкові в Сосниці, Нестор-літописець у Києві, пам’ятник Іванові Миколайчуку та інші), в яких знайдено «інтимне», без патетики, вираження історичної сутности, символічного значення особистости.

І В БРОНЗІ, І В КАМЕНІ

Леонід Горлач, письменник
Анатолій Фуженко народився на тих теренах благословенної Черкащини, де з масного чорнозему могутньо постають під саме небо тінисті ліси. Його батько, Семен Сергійович, лісникував, отож із ранніх літ малий хлопчик мав розкіш насолоджуватися чарами рідної природи. Мабуть, саме тому в пам'яті мистця й відбилися назавжди два образи: батько й ліс. Не знати вже, що більше впливало на його вразливу натуру, але, без сумніву, саме вони сформували любов до прекрасного.

ОДИН ІЗ ВІРНИХ ЖИТТЮ

Андрій Надєждін, художник, мистецтвознавець
У старовинній українській леґенді про створення світу говориться, що коли Дід Ладо зростив у Вирії Дерево Життя, а потім явив у світ Добро і Зло та призначив відповідати за них Білобога і Чорнобога, то поклав між ними Коло Буття, щоб людина, вічно рухаючись цим колом, так і не змогла наблизитися до Істини.
От і досі ми біжимо по колу, все пришвидшуючи темп, у вічному остраху втратити щось головне, ґлобальне,без чого, практично, як нам здається, сьогодні, зараз не зможемо жити. Ми біжимо, втупивши погляд у дорогу, балансуючи поміж добром і злом, із єдиною метою – дійти фінішу першими, здоровими, ситими, такими, як усі…

ІРІЙ

31 березневим днем 2011 року на 56 році життя на високому злеті свого шляхетного чину одійшов від нас АНАТОЛІЙ МЕФОДІЙОВИЧ ШЕВЧУК – мистецтвознавець, етнограф, письменник, перекладач, майстер декоративно- вжиткової творчости.
У всеукраїнському інтелектуальному, мистецькому світі, в культурному середовищі Житомира це велика втрата.

РУКОТВОРНИЙ ФАРФОР АНАСТАСІЇ ПАНЧУК-МЕДВЕДКОВОЇ

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Шлях Анастасії Петрівни Панчук-Медведкової у світ українського рукотворного фарфору був не такий і простий, однак наповнений зворушливими моментами життя і творчої долі. Народжена вона Любов’ю Максимівною Панчук (у дівоцтві – Прокопчук) у хліборобській родині 14 вересня 1954 року, в поліському мальовничому селі Іванівці Баранівського району.
Закінчивши Смолдирівську загальноосвітню середню школу 1971 року, вона намагається вступити до Львівського училища прикладного мистецтва ім. І.Труша: їде на перегляд рисунків та іспити з фаху й української мови і літератури. Однак доленосна мить переплутала всі нитки фортуни: повідомлення про зарахування Анастасії до училища було відправлено державною комісією на іншу адресу.

СПРИЙМАТИ СВІТ ДЖЕРЕЛЬНО ЧИСТОЮ ДУШЕЮ

Оксана Поліська, культуролог
Ірина Мінько-Муращик уважає, що їй дуже пощастило народитися в родині відомого львівського художника-постмодерніста Олега Мінька та талановитої ткалі Ольги Мінько. «Мольберт, запахи татових фарб, лаків, ґрунтовані полотна я пам’ятаю вже з 5 років. І цей аромат фарб, який у когось, можливо, викликає алергію, для мене приємніший, ніж будь-які парфуми», – говорить Ірина. А от мамині човник і шпулька стали для майбутньої художниці першими іграшками, від яких почався її шлях у велике мистецтво.