КАРБ

Юрій Соловій «Про речі більші, ніж зорі», 1978
Сучасна мистецька думка звільнилася від багатьох звужуючих комплексів. Поняття ориґінальности виросло, одначе, до загрозливо здеформованого обсягу, до таких вимірів, що заглушують інші, й не завжди малозначні, вимоги. Воно в мистецтві було завжди вислідом вислову індивідуальности, своєрідної вібрації, а не проґрамою чи ідеологією. Зрештою, безперечно є твори минулих епох, що й сьогодні в стані потрясти не слабше модерних, чи пак сучасних. Це ті твори, що наставлені на максимальність, у крайніх і конечних випадках на безоглядність і безкомпромісовість у вислові ідей.

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ СТОЛІТТЯ:

ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
Сьогоднішній стан нашої держави засвідчує: не може бути державної політики, економіки, та й самого процесу державотворення, без дотримання національних пріоритетів. Безлад триватиме, доки кожен із нас не почне звіряти свої вчинки з ґлобальними проблемами і по- требами нації. Сказане в повній мірі, а, можливо, й насамперед, стосується сфер культури і мистецтва. Саме тут гостро відчувається потреба нових, об’єктивних, позаідеологічних поглядів на суперечливу історію українського мистецтва, зокрема, ХХ століття.
Згадана проблема набуває особливої складности за відсутности в нас україномовного видання справжньої історії світового мистецтва. 

ВІТА СУСАК. УКРАЇНСЬКІ МИТЦІ ПАРИЖА

Жан-Клод Маркаде, з передмови Ле-Пам, Франція, серпень 2008
Дослідження Віти Сусак, присвячене українським мистцям у Франції, зокрема, в Парижі, – новаторський внесок, що сприятиме кращому розумінню українського мистецтва ХХ століття.
Багато мистців однозначно декларували себе як українські, особливо в еміґрації у Франції, і не тільки ті з них, що походили з Галичини чи Буковини. На виставці в будинку ЮНЕСКО в Парижі, орґанізованій Посольством України у квітні 2000- го, можна було побачити художників ХХ ст., що обстоювали своє українство: Архипенко, Грищенко, Андрієнко, Хмелюк, Бабій, Зарицька, Омельченко, Микола Кричевський, Іванна Нижник-Винників, Темістокль Вірста, Юрій Кульчицький, Андрій Сологуб, Любослав Гуцалюк, Яків Гніздовський. Треба відзначити, що, наприклад, Архипенко чи Андрієнко, цілковиті етнічні українці, реґулярно брали участь у виставках російського аванґарду.

«ЗВАНІЄ ОКРЕМОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТИ»

Ольга Різниченко, завідувач експозиційним відділом Харківського літературного музею
«І от Шевченко, здобувши своїми творами для українського люду званіє окремої національности, зробив сим велику послугу не тільки самій Україні, але і всій Росії і цілому людству»
Професор Харківського університету Овсяніко-Куликівський (газета «Засів», 1911, №5)

Сто років тому у квітневому номері ілюстрованої газети «Засів», що виходила з березня 1911 року, надрукована стаття «Українці як окрема нація». У ній наголоси ставилися на темі визнання українців окремою нацією у матеріалах европейської, зокрема, польської, а також російської преси. Часом відліку формування української нації в статті визначався рік смерти Т.Шевченка, що сприймалась у народній самосвідомості як смерть мученика зі своєю історією земної покути і митарств «за люди своя», народного заступника перед Богом, як нове народження поета у Вічності вже у ролі Батька Нації.

«ОСТРОВИ» ПЕТРА БЕВЗИ

Сергій Кримський, доктор філософських наук
...У житті людини бувають переломні драматичні моменти, коли Бог посилає до неї шестикрилого серафима – найфантастичнішу істоту, крила якої вкриті безліччю очей. Він має місію – забрати життя або подарувати людині «додаткові очі». Такі «очі» одержує, либонь, будь-який талант. Але в художника цей дар набуває особливої виразности, серафимічного бачення. І, мабуть, саме завдяки йому в Петра Бевзи народжуються полотна, котрі крізь пласти очевидности ведуть глядача до благодатного буття, символічного мікрокосму, що відкривається лише для «серафимічного зору».

ТЕРОР ПРОТИ УКРАЇНСЬКИХ МУЗЕЙНИКІВ

Сергій Білокінь, доктор історичних наук
Пріоритет у висвітленні втрат, що їх зазнали українські музеї в довоєнні, начебто мирні, роки, на жаль, вітчизняній науці не належить. Перші публікації на цю тему зробили еміґранти, що виїхали до Чехії, Німеччини, США й Канади. Можливо, когось спокусить бажання датувати перші публікації в СРСР часами «перестройки» або вже роками незалежности. Насправді на території Союзу набагато давніше про грабіжницьку діяльність «Антикваріату» в музеях країни написав класик нумізматики і патріот свого Ніжина, колишній совєцький в'язень Іван Георгійович Спаський.
Утім, справді з'явилися нові публікації і в незалежній Україні, і в незалежній Росії. Є й спроби їхнього історіографічного аналізу. У монографії, присвяченій Павлові Платоновичу Потоцькому, реконструюючи контекст його діяльности, я був вражений великою кількістю репресованих музейників.

ДУХОВНІ СКАРБИ З МАМИНОЇ СКРИНІ

Василь Бик, мистець
Наша зустріч відбулася через декілька десятків років по тому, як ми роз’їхались із батьківщини у світлоносне свято Воскресіння Христового на поминальних днях у нашому рідному селі Липлянщина. Однокласник моєї старшої сестри, мій тезко Василь після довголітнього випробовування своїх вмінь та навиків у численних царинах людського чину в зрілому віці взявся за перо. Василь Ярмолюк (псевдонім Яр) мешкає зараз у Житомирі. Його творчість на літературній ниві привела до Спілки письменників України в 2005 році. В літературному доробку – поетичні твори та новели з неповторним поліським світобаченням та образним висловом, неначе застиглі валуни тисячоліть на межі добра і зла.
Наше рідне село, що розкошувало в липовому цвіті з пам’ятних часів, зараз на межі вимирання. Чорнобиль та комунорежим прискорили цей процес.

ПОСВЯТА: ІВАНОВІ ГОНЧАРУ - 100

Тетяна Пошивайло, заступник ґенерального директора НЦНК «Музей Івана Гончара», етномистецтвознавець
Цьогоріч Україна відзначає столітній ювілей від дня народження Івана Макаровича Гончара – видатного громадського та культурного діяча, скульптора, живописця, графіка, народознавця, колекціонера, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Державної премії ім. Тараса Шевченка, народного художника України, одного з ініціаторів створення Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України.
Цій пам’ятній даті, поміж низки заходів (див.: www. honchar.org.ua), присвячено масштабний проєкт «Музейний здвиг: інтерпретація культурної спадщини України» (куратор – Ігор Пошивайло), підтриманий Фондом Ріната Ахметова «Розвиток України».

ВЕСНЯНЕ ЩЕБЕТАННЯ ОСТАННІХ ЛАСТІВОК …

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Вікторія Юсипів, молода перспективна художниця деко ративного мистецтва, випускниця Львівської національної академії мистецтв, та Оксана Барзак, молода художниця скульптор, випускниця Львівського державного коледжу декоративного і вжиткового мистецтва ім. Івана Труша, були тими останніми художниками-фарфоровиками на Коростенському фарфоровому заводі, які нагадують ластівок, що вістують про прихід правдивого весняного тепла в українські обійстя. Щоправда, «вістування» такого роду для Оксани Барзак, метафоричною мовою, було вельми короткометражним, бо мріяла працювати в столиці, а для Вікторії Юсипів – доленосним, адже вона власний талант художника-декоративіста, обрамленого добрим десятком років творчої праці на Коростенському фарфоровому заводі, віддала саме на формування його сучасного обличчя, що так потужно заявляв про свій творчий потенціал у царині випуску як ширвжиткової продукції з власною естетикою етномалюнків деколі, так і рукотворного фарфору.

ХУДОЖНЬО–СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ РУКОТВОРНОГО ФАРФОРУ

ЗІНАЇДА ОЛЕКСЕНКО ТА МИКОЛА КОЗАК
Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Зінаїді Олексенко, заслуженому працівникові легкої промисловости України, та Миколі Козаку, колишньому головному художникові Полонського фарфорового заводу, доленосно судилося своєю працею завершити формування полонської школи рукотворного художнього фарфору, фундатором якої був, безперечно, Петро Іванченко, випускник 1935 року Одеського художнього училища ім. М.Грекова.
Формування творчого колективу розпочалося в 50-х роках ХХ століття, коли ряд цікавих і талановитих випускників Одеського художнього училища – Віталій Горолюк, Маргарита Осипова, Інна Голембієвська, випускників Миргородського керамічного технікуму ім. М.Гоголя – Віталій Овчаренко, Клавдія Гапонюк, Тетяна Потравна – та випускник Львівського інституту декоративного і прикладного мистецтва Василь Мельник приїхали працювати на Полонський фарфоровий завод.