КАРБ

Микола Бердяєв
Ми присутні при кризі мистецтва загалом, при глибинних потрясіннях у тисячолітніх його основах. Зовсім загас старий ідеал класично-прекрасного мистецтва, і відчувається, що нема вороття до його образів. Мистецтво судомно прагне вийти за свої рамці. Порушуються межі, що відокремлюють одне мистецтво від іншого і мистецтво загалом від того, що вже не є мистецтвом, що вище чи нижче його. Ще ніколи так гостро не стояла проблема відносин мистецтва і життя, творчости й буття, ще ніколи не було такого прагнення перейти від творчости мистецтва до творчости самого життя, нового життя. Усвідомлюється безсилля творчого акту людини, невідповідність між творчим завданням і творчим утіленням. Наш час однаково знає й небувалу творчу потугу, й небувале творче безсилля. Людина останнього творчого дня хоче створити ще ніколи не створюване і у своїй творчій несамовитості переступає всі межі і всі кордони.

ГРАФІЧНА ШЕВЧЕНКІАНА СОФІЇ КАРАФФИ-КОРБУТ

Богдан Горинь, мистецтвознавець
Серед видатних мистецьких постатей, що, глибоко перейнявшись закладеними впоезіях Тараса Шевченка ідеями й почуттями, творили власний образотворчий світ, Софії Караффі- Корбут (23 серпня 1924 – 29 листопада 1996, Львів) належить особливе місце.
Сходження Софії Караффи- Корбут на вершини мистецької творчости не було легким. Про батька, що перебував за кордоном, до 1968 року не було жодної вістки. (Петро Караффа-Корбут помер у США 31 березня 1970 р.). Дівчина росла з мамою, котра повністю присвятила себе вихованню єдиної дочки. Софія ще в дитинстві виявила неабиякі здібності у навчанні: багато читала, захоплювалася малюванням.
Закінчивши 1936 року початкову школу, Софія далі навчається в жіночій гімназії сестер Василіянок. Після окупації 17 вересня 1939 року Радянським Союзом західних областей України гімназія Василіянок була закрита.

ХАРИЗМА: ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО

Михайло Поживанов
«Кобзар» Тараса Шевченка ілюстрували Василь Штернберг, Опанас Сластіон, Іван Їжакевич, Василь Седляр, Василь Касіян, Олександр Івахненко, Софія Караффа-Корбут…
Їх мистецькі композиції, натхненні безсмертним Шевченковим словом і відтворені на сторінках книжок, стали не тільки культурно-соціальним явищем, вони означували час, розкривали феномен епохи.
Жива природа Шевченкового слова та її ґеніальне втілення в шляхетній графіці наших знакових мистців витворили цим книгам свою харизму. Вони живуть власним відстороненим життям, незалежно від того, чи так і залишилися проєктами, чи видані й перевидані, арештовані, забуті; чи десь глибоко холонули у фондосховищах громадських бібліотек, чи у приватних книгозбірнях…
Вони вічні.
 

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ.

ТОТАЛІТАРНЕ МИСТЕЦТВО
Орест Голубець, доктор мистецтвознавства

Для об’єктивного аналізу понад півстолітнього періоду панування вукраїнському мистецтві творчого методу, званого соціалістичним реалізмом, найважливіше розуміння двох моментів – прямої залежности цього явища від тоталітарного режиму і його відвертого часового анахронізму. Стосовно першого зазначимо, що сьогодні, на жаль, доводиться зустрічати спроби «пом’якшити» радянську ідеологію в царині культури і мистецтва, прагненнянадати їй певних ознак «цивілізованости ». Дехто з російських дослідників навіть прирівнюють соцреалізм за його природою і значимістю до аванґарду. Для пошуку аналогій найчастіше використовуються приклади провокативної диктаторської поведінки деяких представників аванґардного мистецтва. 

МИСТЕЦТВО І ДОБА Ді-Пі

Марія Климчак, куратор УНМ, Чикаґо
«Найбільше зло, що українській волі й незалежності завжди на перешкоді ставало і стає, криється, на превеликий жаль, у нас самих. І тільки тоді, коли ми з розуму й серця викорінимо нашу пасивність, нерішучість, – тільки тоді здобудемо собі волю»
Микола Понеділок

Ще до сьогодні вчені шукають зірку під назвою «Планета Ді-Пі», часовий простір якої позначений «ерою переміщених осіб». Вона була в недалекому від нас ХХ столітті. І була на цій Планеті «держава бездержавних »– загальна кількість переміщених осібі біженців у Західній Европі становилав1944 р. понад 10 мільйонів осіб. Один із її мешканців, український письменник Улас Самчук, писав: «Ситуація унікальна... На території Европи Заходу таборує Україна Сходу.

ВЕЛИКОДНЯ ТУГА

Олександр Сопронюк, Асоціація українських письменників
І ноді Господь так чи так, але жартує з нами, повертаючи безпосередньо недалекі часові реалії, здійснюючи, здавалось би, неможливе.

…Осталася сама у хаті, я у самий перед вилізла на лавку і подивилас у зеркало, яка я на вроду: чи гарна, чи погана? Я довго на себе роздивлялас: я побачила у зеркалі гарненку дівчину, коси чорни, брови чорни, очі темно-зелени блискучі із чорними скалочками і чорними обводками, вія чорни та довгі, смуглява, щоки червони, як крашанки. Я дуже була доволна: я побачила, що я була краща за всіх дівчат, з якими я гуляла. Це мене наче підштовхнуло, я така була цему рада, що я із лавки уже не злазила, а скочила на землю…

– Слава Богу, слава Богу, що ми після довгой[і] розлуки зустрілис у добрім здоров[’] й[і] у сво[йі]й рідні[й] хаті!

 

КОРОТКА МИТЬ ТВОРЧОГО ЛЕТУ…

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
Творчість Володимира Вербицького сповнена шляхетністю тонів і напівтонів художньо-образної мови, що віддзеркалює складну палітру людського життя Талановитому житомирському художнику Володимиру Вербицькому судилося відігравати роль «незамінного фiтомелiоранту » та «найнадійнішогоприродного фільтру » в царині культури та мистецтва Житомира у 1980-х. Це той вісімдесятник, у котрого такт національної шляхетности та мудрости був і нині є життєвим кредо не лише в образотворчості, але й у життєвій позиції.
Народжений у сім’ї Валентини Григорівни та Миколи Петровича Вербицьких на день Благовіщення, 7 квітня, 1952 року в краєвидному закутку Житомира – так званій Мальованці, Володимир Вербицький пройшов складний шлях життя в скороминущому просторі лету, де все так потужно спалахувало загравою його таланту як мистця, так і філософа, задивленого в багатовіковий стражденний романтизм української палітри. 

КНИГОЗБІРНЯ

ЛЮБОВ ВОЛОШИН. ОЛЬГА ПЛЕШКАН. – ЛЬВІВ: ТЗОВ­«ВФ «АФІША», 2010. – 372 С.
Пропонована увазі читача монографія мистецтвознавця, заслуженого діяча мистецтв України Любови Волошин – це праця, присвячена творчості О.Новаківського та учнів його Мистецької школи, що діяла у Львові в 19231935 рр.

Володимир Кудлач, мистецтвознавець
ГЛЮК ГАВРИЛО МАРТИНОВИЧ. 1912-1983: ЖИВОПИС. ГРАФІКА . – К .: НОВИЙ ДРУК, 2007. – 208 С.
Цей альбом – не зовсім книжкова новинка, бо вийшов він ще 2007 року. З надходженням до публічних книгозбірень таке фоліантне видання стало доступним багатьом поціновувачам творчости відомого закарпатського майстра, одного із фундаторів закарпатської школи малярства, заслуженого діяча мистецтв УРСР Гаврила Глюка.

ЕКСПРЕСІОНІЗМ ІВАНКИ НИЖНИК-ВИННИКІВ

Любов Волошин, мистецтвознавець
Твори Іванки Нижник-Винників, що зберігалися у фондовій збірці Національного музею у Львові, злочинно знищені разом із тисячами музейних експонатів І в анка Нижник-Винників (1912-1993) належить допокоління українських мистців, учнів школи О.Новаківського, котрі в період міжвоєнного двадцятиліття (1920-1930) успішно розпочинали свій шлях у мистецтві на рідній землі, а по Другій Світовій війні вимушені реалізувати творчий потенціал на еміґрації, поза межами України, окупованої й тероризованої більшовицьким режимом.
Мешкаючи майже півстоліття у Франції, І.Нижник-Винників упродовж 1940-1980-х років із великим успіхом виставляла свої твори у найпрестижніших мистецьких ґалереях Парижа, її, як модерного художника, творця ориґінальних малярських полотен, ґобеленів та кераміки, високо поціновували такі визначні представники французької творчої еліти, як Пабло Пікассо та Марк Шаґал. 

ІЗ КОГОРТИ БОЙЧУКІСТІВ

Ярослав Кравченко, кандидат мистецтвознавства
«Люди не помирають, поки про них пам’ятають живі»
(підпис на архівному фото А.Іванової)

Достеменно про місце народження та молоді роки художниці поки що не нічого не знайдено й документально не підтверджено*. Аристократка за походженням, княжна Муся Трубецька (14.03.1897 – 16.03.1976) вступила до майстерні монументального живопису Михайла Бойчука Української академії мистецтва у травні 1918 року. Опинившись у середовищі селянсько- робітничої молоді, вона не відчула ні певного дискомфорту, ні «класового відчуження».
«Муся була княжна, справжнісінька, – тепло згадувала співучениця Оксана Павленко, – з тих самих Трубецьких». «Однак, – далі згадувала художниця: «Дівчата – ненадійний народ», – казав Михайло Львович і багатьом відмовляв.