КАРБ

Павло Загребельний, «Думки нарозхрист.1991–1997»
Платон казав: трагедія людини в тім, що вона не знає, яке її справжнє становище. Що з нами відбувається? Ми мовби напівнароджені діти. Самі не знаємо, чого нам хочеться, куди йти, як жити далі. Є побудження до мислі, але немає мислі. Є спонука до дії, але немає дії. Тоді що ж це? Життя? Ні, це божевілля, на яке ми й не знаємо, де копати зілля.

 

РІЗДВЯНІ ЛИСТІВКИ З АРХІВУ ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКА

Ольга Різниченко, референт із питань культури Конґресу Українських Націоналістів
За кількістю їх близько двох тисяч. Хронологічні рамки – 50-80-ті роки. Географія кореспонденцій – країни Европи, Азії, Америки. Але жодної листівки з « тюрми народів», в яку потрапила Україна по закінченні Другої світової війни. Із вогню та в полум’я...

З-поміж українських утікачів із «тюремно совєтського раю», що опинилися після капітуляції Третього Рейху в таборах ді-пі (переміщених осіб), було багато мистців. Як і всім ін шим українцям, їм загрожувала небезпека «повернення на родіну». На них по всій Европі полювали червоні аґенти. І прикро, що більшовикам нерідко потурали західні союзники. З травня 1945 року, коли союзники поділили Німеччину на зони впливу, совєтські служби розгорнули в них пропаґанду проти українців як «посібників Гітлера».

«ПІД НЕБЕСНЕ КОРОМИСЛО ПЛЕЧІ ПІДСТАВЛЯЄ МОЯ ЛЮБОВ»

Ярослав Павуляк
З чужини до отчого порога
Голову обмотує дорога.

...Польова дорого, поміж липи,
Від Дунаю – до гнучкої Стрипи,

Ворухнися деколи наліво,
Щоб мене ще ліпше заболіло.

Щоб не заболіло до відчаю –
Дай напитись липового чаю.

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ХХ СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

«ВІДЛИГА» 1960-Х І НОНОКОНФОРМІЗМ
Орест Голубець, доктор мистецтвознавства
За значимістю в українській історії ХХ ст. період так званої «відлиги» 1960-х можемо прирівнювати до «українізації» 1920-х. Без нього важко уявити національне відродження кінця 1980-х – початку 1990-х: надто великим міг виявитися часовий розрив. «Прорив шістдесятників» став немовби тією потужною опорою, без якої, образно кажучи, не можливо звести «трансчасового моста» модерного українського мистецтва.
Важливо, що в 1960-х хвиля національного відродження піднялася не в Галичині, як це сталося у пізніші, 1990-ті рр., а в Києві. «Прорив» стався саме там, де, як видавалося радянській владі, було вже «наведено порядок».

ШЛЯХ ВІД СЕБЕ: ВІТАЛІЙ САЗОНОВ (1947-1986)

Тетяна Басанець, мистецтвознавець
25 років тому траґічно обірвалося життя Віталія Сазонова, обдарованої дивовижним талантом людини, що прийшла в мистецтво з глибин емоційного всесвіту радянського аванґарду 1960-1980 років. Людина, яку й досі два світи, дві держави вважають своїм художником, приписуючи собі зусилля щодо народження його таланту і прагнучи завоювати першість у національному освяченні його імені. Росіянин за походженням, Сазонов мав неабиякі сентименти щодо України, бо саме тут духовно зростав, усвідомлено плекав своє власне «я» і вперше познайомився з культурно-історичною спадщиною України, що й зародило мрію про фах історика. Невідомо, чиїм художником вважав би себе сьогодні. Життя минуло надто швидко, обірвавши творчі зусилля, надію на розуміння і любов.

ОДЕСЬКИЙ НЕФІГУРАТИВ, РОЗДУМИ ПІСЛЯ ВИСТАВКИ

Віра Савченко, кандидат філософських наук, мистецтвознавець
Наприкінці 2011 року в Одесі експонувалася перша в історії Одеської орґанізації Національної спілки художників України виставка творів «одеського нефіґуративу ». У ній узяли участь автори, добре відомі та визнані в царині абстрактного мистецтва, а також творча молодь, котра у свій спосіб бачить і шукає засади нефіґуративної формотворчости. Ця подія планувалася кілька років. Тому саме факт виставки, що відбулася, її високий рівень і включення у майбутні плани Одеської орґанізації НСХУ як реґулярного заходу мають шанс скласти важливу віху в подальшому художньому житті не тільки Одеси.
Одеські художники різних ґенерацій і творчих спрямувань часто звертаються до абстракції.

СЕМІОТИКА МАЛЯРСТВА АНАТОЛІЯ ФУРЛЕТА

Володимир Личковах, доктор філософських наук, професор, куратор Музею сучасного мистецтва «Пласт-Арт», м.Чернігів
У малярстві Анатолія Фурлета, як і у філософії Григорія Сковороди, світ видимий і невидимий, макрокосм Бога-Природи і мікрокосм людини «внутрішньої» єднає світ символів, – така собі образна «Біблія» знаків. І якщо еніоестетичний аналіз космічного, астрального плану творчости мистця починається з його проґрамної картини «Реставрація», то семіотичне (знаково-символічне) дослідження дивовижно-мерехтливих образів Фурлета концептуально спирається на його ж картину «Мандрівний філософ» із присвятою Сковороді. Як і інші роботи художника, цей символічний образ сприймається як своєрідний ребус, що потребує семіотичного тлумачення.

СТЕЖКАМИ СПОГЛЯДАННЯ

Андрій Гуренко, художник, мистецтвознавець
Упродовж життя людське тіло періодично замінює атоми, з яких складається, на інші. Ми позичаємо частинки навколишніх речей та істот, натомість віддаємо власні. Це диво відбувається постійно й невідчутно, але ми залишаємося собою. Можливо, це ілюстрація єдности всього буття, і чим вишуканіша, тим непомітніша. Невідомий «ілюстратор» під виглядом цього процесу залишив нам взірець смаку та бездоганно виконаного задуму.
Маючи за зразок деперсоналізованого вчителя природу,за законом подібности, Олексій Литвиненко вочевидь тяжіє до відтворення гармонії існування, яку він відчуває дуже гостро. Живописна система мистця перебуває в стані трансформації, залишаючись водночас характерно-індивідуальною.

ПОЛТАВСЬКА ВЕРВИЦЯ ПАРСУН

Володимир Данилейко, історик мистецтва
Сергій Гнойовий – художник потужного мистецького хисту й зануреної у многовимірності українського змісту життя палітри.
Його малярське письмо всуціль образно-творче, переживальне, пастозне, смислове, воно й традиційно-розписове, й новаторськи-узагальнене, реалістично-метафоричне й символізоване до етнічних тафілософських понять. Його картини по смисловому людиновідчому втіленню і розмашисто-формальному та щей «ударному» по згущеннях кольорів наповненні залишаються невідворотними зоровими пам’ятками у сприйняттях й уявленнях кожного, хто вразився їхніми художницькими сентенціями. Такі зліпки пам’яті іноді бувають від раптової грози на небі чи від спалаху пожежі, котра дзвонами кличе співчутливих.

Я ОДИН. РАХУЮ ЗІРКИ. МІЛЬЙОН ОДНА...

Cергій Гнойовий, мистець
Живу в селі. 1996 року кинув Полтаву, бо там живе багато людей. Купив собі хатинкуу звичайному селі за 500 гривень – долівка, піч. Село моє називається Дем’янівка – його козак Дем’ян засував, а в нього були ще три наймані робітники. І от потихеньку село росло, росло… А коли я вже перебирався, там було 5 чи 6 корів і 15 хат. Зараз люди вимерли, корів нема, нічого нема – тільки я один остався і 15 хат у моєму розпорядженні. Кожного дня прокидаюся й обходжу – там шиферини не стало, там дошки пропали, там ще щось… Ну, така робота – життя є життя. Буває, яка машина приїде – палатку поставить, шашлики…
Я так собі думаю: живу в центрі всесвіту, чомусь не в Києві і не в Парижі, в мене своє коло.