ПЕРШИЙ І ЄДИНИЙ

Володимир Гусар, колекціонер
Привітне осіннє сонце своїм лагідним промінням пробивало сяє крізь густе соснове віття Брюховицького лісу. Воно радо зустрічало численних гостей, що приїхали 9 жовтня 2006 року на відкриття музею скульптора Михайла Дзиндри. Тоді сам музей та його експозиція вразили та захопили багатьох. Гості, оглядаючина виставці скульптурні композиції, щиро та емоційно ділилися враженнями. Й ніхто не знав і не сподівався, що цей музей, так щедро наповнений творами мистецтва, скульптор згодом подарує Україні, й він стане філіалом Львівської ґалереї мистецтв.
Пан Михайло, жваво жестикулюючи, розповідав гостям про свої складні життєві та творчі шляхи за кордономта вже й тут, в Україні. 

ТЕРОР ПРОТИ УКРАЇНСЬКИХ МУЗЕЙНИКІВ*

КИЇВ. МУЗЕЙ УКРАЇНИ
Сергій Білокінь, доктор історичних наук
*Закінчення. Початок у №2, 2011
Так звався структурний підрозділ Всеукраїнського музейного містечка. У його основу лягла приватна колекція ґенерала Павла Платоновича Потоцького [1], нащадка двох кишенських сотників на Полтавщині. 1926 він подарував свою збірку українському уряду в особі Наркомату освіти УСРР. У червні 1927 до Києва було перевезено сім ваґонів музейного майна загальною вагою 38 тонн. Під Музей України було переданодвоповерховий корпус №6 (митрополичих півчих) – разом 14 залів і кімнат, а самого збирача призначили пожиттєво директором його ж власної колекції. Книгозбірня Потоцького (до 17 тисяч томів) вважається однією з найвидатніших за всюісторію українського бібліофільства. 1918 року П. Потоцький набув у Петрограді три книжки з особистої бібліотеки

«ВІН З ВОВЧИХ ЛІСІВ ПРИЙШОВ СЮДИ»*

«ЧОРНИЙ АНГЕЛ» УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Ольга Різниченко, літературний критик
*Закінчення. Початок у №2, 2011
Чорний ангел. Таке прізвисько дав Олексі Слісаренку лідер ваплітян Микола Хвильовий. Чому? Можливо, вважав Слісаренка розкольником, бо той, ще будучи ваплітянином, зібрав навколо себе групу т.зв. «сюжетиків», котрі пізніше відмовились увійти в орґанізований Хвильовим «Пролітфронт». А натомість утворили «Техно-мистецьку групу А» і з листопада 1928 по серпень 1929 року випускали ілюстрований місячник «УЖ», головним редактором якого став літературний учень Слісаренка Юрій Смолич. Десь у такий же спосіб учинив раніше і сам Хвильовий, коли 1924 року в «Гарті», не задоволений ідеологічними преференціями Василя Блакитного, утворив свою групу «Урбіно», яка згодом, 1925 року, стала основою «Вапліте». 

АРТИСТИЧНИЙ ГОЛОС РІДНОГО ПОКУТТЯ

ОЛЬГА ПЛЕШКАН (1898-1985)
Любов Волошин, мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України
Відвідала я художницю у Снятині серединою лютого 1984 року. День цей ознаменований був двома подіями: випав перший за цілу зиму глибокий сніг, щосипав безперервно кілька діб, перетворивши вулиці на тунелі, і, по-друге, по радіо оголосили про смерть Андропова, наповнивши нас усіх (у затишнім мистецькім домі Я.Лукавецького у Снятині) неясним почуттям тривоги й невеселих сподівань.
У цей-то день, коли чарівний Снятин на своїй горі немов завмер під грубою периною снігу під сивим сніговим небом, ми з Ярославом Корниловичем вирушили оглядати місто. Мене було посаджено на саньці, і Ярослав Корнилович тяг мене, бадьоро й енерґійно, незважаючи на свої 76 років. Оглянувши музей Марка Черемшини, музей Василя Касіяна, ми постановили завернути до Ольги Плешкан. 

ГРАФІЧНІ МЕТАМОРФОЗИ ВОЛОДИМИРА КИР’ЯНОВА

Андрій Надєждін, мистецтвознавець, художник, провідний науковий співробітник Художньо-меморіального музею О.Осмьоркіна
Народження, дитинство, юність, перше кохання… Безупинний рух природного колеса життя веде нас дорогою дивовижних перетворень. Ми крокуємо цим шляхом, не замислюючись, сприймаючи його як даність, употужнюючи з кожним століттям швидкісний біг за таким бажаним щастям, щомиті перетинаючи межі територій чиїхось ілюзій. Життя – як один великий рекламний ролик. Сніданок, газета, телевізор. Поспіхом одягаю костюм, чіпляю перед дзеркалом захисну усмішку – і ось я готовий поринути в суспільний вир. У тролейбусі, на роботі, в крамниці, в кожному новому місці я інший, не той, який був щойно. Одне обличчя, але різний настрій, різна емоція – різні маски. Мої маски, ваші маски.

ВІЧНЕ БУТТЯ КРАСИ АКВАРЕЛІ ВАСИЛЯ РОМАЩЕНКА

Юлія Полтавська, мистецтвознавець
За останні десятиліття акварельний живопис у своєму традиційному вигляді майже неможливо побачити на виставках сучасного українського живопису. Ця улюблена техніка ви- датних художників ХІХ-ХХ століть, з-поміж яких Врубель, Богаєвський, Сєров, Волошин, Бенуа, Остроумова- Лебедєва, Сомов та багато інших, завдячуючи своєму незовсім певному становищу, опинилася за межами зацікавлености фахівців. На виставки живопису, де переважає олійна техніка, її, завдяки паперовій основі, часто не беруть, визначаючи як графіку. А для графіків акварель – це, безумовно, живопис. І вона знову стоїть осторонь концепції виставок, де представлені офорти, ліноґравюра, літографія, рисунок тощо.

ВСЕСВІТ МИХАЙЛА ГОРЛОВОГО

Оксана Маричевська, мистецтвознавець
Творчість Михайла Горлового – чи не поодинокий випадок ґенетичного зв’язку української скульптури не лише з пракультурою, коріння якої сягало ще до нашої ери, а й з аванґардним рухом етнонаціональної скульптури ХХ ст., що її формували О.Архипенко, Г.Крук, С.Литвиненко, І.Кавалерідзе. З цього огляду скульптура Горлового виразно проявляє українську ментальність. Тому не дивно, що така властивість його творів упродовж останніх років перебуває в постійному проґресі, захоплює глядачів. На це також не впливають сьогоденні спекуляції та дезорієнтації в царині скульптури, що ґрунтуються на перенаголошеному гаслі новаторства. Тому доволі часто його скульптура – імпульс глядачеві, аби підсвідомо переосмислювати свої ідейні, моральні, естетичні, реліґійні засади та ідеали. 

ОБРАЗНО-ПЛАСТИЧНІ ПОШУКИ У ТВОРЧОСТІ ЮРІЯ БІЛЕЯ

Галина Хорунжа, аспірантка ЛНАМ
Нове осмислення та спроба інваріантного розкриття емблематики першоелементів стали однією з виразних особливостей мистецькихпроєктів Юрія Білея. Так, перші експерименти з інтерпретацією атрибутики предметного буття сучасного соціуму, їхнього знаково-емблематичного виміру отримали логічне продовження у поступовій кристалізації образної мови та зверненні до універсальних символів і лаконічних форм. У цьому контексті доцільно звернутися до інсталятивного проєкту «Початок. Кінець. Початок. Кінець» (Львів, «Музей ідей», 2011), адже саме тут автор акцентує увагу на ролі межового в бутті, варіативності цього явища, його візуальному та інспіраційномупотенціалі. Варто звернути увагу на те, що автор декларує й потребу акцентуації на деформаційних процесах у трактуванні архетипів та бінарних опозицій.

ПАПЕРОВИТИНАННЯ ОЛЕНИ ТУРЯНСЬКОЇ: СВІТОГЛЯД КРІЗЬ ТВОРЧІСТЬ

Олена Тихонюк, кандидат мистецтвознавства
Творчість Олени Турянської – найяскравіший приклад вираження концептуальних ідей сучасного мистецтва мовою витинанки. Майстриня по-сучасному переосмислює традиційну техніку витинанки, використовує її формотворчі засоби. Свої роботи О.Турянська означує терміном «паперовитинання», до того ж не обмежуючись стилістикою чи пластикою. Її композиції демонструють максимальні можливості паперу як художнього матеріалу. Олена Турянська, професійний дизайнер інтер’єру, насамперед цікавиться взаємозв’язком твору із простором. Для цього художниця звертається до такої традиційної (але забутої нині) властивости паперових прикрас, як ажурність, прозорість. Більшість робіт майстрині не наклеєні на тло. Поза тим, середовище – тінь від об’єкту, світло, товщина зрізу паперу, відстань аркуша від стіни – складова частина твору та засіб втілення його концепції.

ГЛИБИНА ЕТНІЧНОЇ САМОБУТНОСТІ МАРИНИ СОЧЕНКО

Григорій Міщенко, мистецтвознавець, художник
Творчість Марини Соченко – це той результат (як на теперішні часи, на жаль, рідкісний), котрий звернений до широкого загалу своєю любов’ю дожиття, до всього того, що зветься українським світом. Якщо звернутися до знакових її творів, котрі від початку означували дороговказ, – це дипломна робота «Весільний коровай». У «Весільному короваї» вражає все – визначеність мисткині у змістових, світоглядних, а також національно самобутніх пріоритетах образотворимого. І хоч відтоді, коли була створена картина, минуло 22 роки, в ній немає отого «шарму», коли мовиться «це вже було», є те, що мовби з плином часу набуває особливого змісту, опертя й душевної рівноваги. Такому спрямуванню в творчості Марина Соченко завдячує настановам старшого покоління мистців, зокрема Віктору Зарецькому, в котрого свого часу студіювала.