НОВІ ОБШИРИ УКРАЇНОАРТАНІЗМУ

ПІСЛЯСЛОВО ДО V ГОНЧАРІВСЬКИХ ЗІБРАНЬ
Микола Маричевський, головний редактор
Так, нарешті, феноменологією української традиційної культури ознаменувались багаторічні зусилля вітчизняних і зарубіжних науковців, культурологів, мистецтвознавців, археологів, літераторів, музейників, сподвижників національного поступу в Україні кінця XX століття – зусилля, котрі вони так активно і по-різному проявляли у попередніх чотирьох “Гончарівських читаннях” досі. І це не випадково. Вислід пошукової думки, заглиблення в суть, праісторію, в гносеологію порушуваних питань виявили незацикленість на одних якихось доктринах і концепціях, на глухих кутах “кінцевих зупинок” – свіжі, проникливі, істинно наукові погляди мають ту властивість, що вони самодинамізуються, вириваються на нові обшири україноартанізму.
Світла пам’ять про одного з полум’яних рушіїв сучасної української націології Івана Макаровича Гончара (іменем якого й названі ці Зібрання) не дає нікому збочити на манівці, потрапити під вплив манкуртизму.
 

ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА УКРАЇНЦІВ

ЯК МОНОСЕМАНТИЧНА ПОЛІЛЕКСИЧНА ТЕЇСТИЧНА СИСТЕМА
Сергій Верговський
Витвори людини за концепцією світового “прогресу” уявляються бездуховними предметами, що мають логічно-функціональний споживацький зміст, викликаний прагматичними потребами, які й становлять основу буття людини.
За цим уявляється, що розвиток суспільств ішов за безперервним прогресом (?!) прагматичного досвіду. На кожному з якісних етапів соціально-економічного розвитку наростав з прагматичної специфіки відповідної інформації, немов її тінь, свій культурний комплекс як вторинне похідне явище, не пов’язане безперервністю, спадковістю, з культурними виявами ні попередніх, ні наступних епох.
Такою трактується і традиційна культура українців, з обмеженою глибиною пам’яті і прагматичним корінням, як похідна від феодальної суспільної специфіки, збереження явищ котрої немовби заважає суспільному розвитку.
 

СВІТОТВОРЧИЙ МІФ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ

УЯВНА ВІСЬ МАКРОКОСМОСУ І ТАЄМНИЦЯ ЛЮДИНИ 
Володимир Куєвда
Ненастанна увага людини до таємниць Першопочатку пояснюється потребою поглибленого розуміння природи і особливостей сучасного, етнічного, національного психотипу, який визначає особливості світосприймання, способу життя. Простіше кажучи, психіка людини у цьому земному прояві втілює вплив різних чинників, що діяли впродовж тривалого історичного розвитку (у філогенезі). Вона немовби зліпок, відтиснутий історичною матрицею, відбиває середовище свого перебування, своє проходження до сучасного стану. Отже, судити про нас, нинішніх, слід, ураховуючи ці карби. Історичні катаклізми і просто події є зовнішнім до стану душі народу, плодами, що зовні можуть істотно відрізнятися від кореня. З’ясуємо причини і наслідки, щоб наблизитися до істини.
Видається доречним хоч би тезово простежити за сучасними науковими поглядами про сутність Душі, аби конкретизувати предмет розмови. Без заглиблення у проблему в межах сучасних наукових знань неможливо внести щось істотне до поняття “душа”.

КОСМОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ

Володимир Данилейко
І ось Материзна
б’є крилами по боках своїх
з обох сторін,
наче у вогні уся, сяючи світлом,
й усі пір’я її – неповторні:
жовті, сині, красно-бурі, золоті й срібні,
голубі, білі – так сяє, як Сонце царівне

“Велесова книга”, дошка 7а,
переклад В.Шаяна,–Лондон, 1995.

Національне мистецтво походить і залежить (в етнокультурологічному порядку) від національного мислення. Автори, котрі досі розглядали мистецькі вияви у відриві од процесів мислення мистця, грішили на відрубність крони од стовбура, на алхімічні аналізи сухозлоття, на висновки поза причинністю, а ті, котрі не позначали мистецтв як з’явиськ, похідних від мислення їх творців, потрапляли в обоз... неволодіючих інформацією.
 

КОСМОЛОГІЗМ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ

Марина Протас
Народне мистецтво – це живий літопис, що зберігає до наших часів дуже архаїчні, але найактуальніші саме тепер знання, які висвітлюють не тільки наше шляхетне коріння, а й високодуховні принципи, реконструювання котрих з метою їх актуалізації в соціокультурних відносинах та державотворенні надійно гарантувало б національне відродження країни.
Адже підмурком архаїчної свідомості є збалансована позачасова система – міфологія, згідно з якою світ соціуму та Космосу гармонійно співвідносяться за трьома вертикальними рівнями – жерці, воїни й общинники створювали сакральну вісь, що персоніфікує небо, простір між ним і землею та суто землю. Ця гармонія віддзеркалюється на трьох горизонтальних рівнях – за етнічним, а згодом внутрішньодержавним поділом племен, які встановили, за легендою, три сини царя Таргітая (Ліпоксай, Арпоксай, Колаксай).
 

КОСМОСИМВОЛІЗ МИСТЕЦЬКОГО СВІТОБАЧЕННЯ

Із генетичних глибин свого єства український світогляд, а, відтак, й українське образотворче мислення, є, космологічним, світославним. У ньому багатогранно переплелись народні уявлення про часово-просторову модель світобудови, головні засади світоглядних орієнтацій українства в космосі, тобто в упорядкованій (на противагу хаотичній) навколишності духовно-естетичні спрямування українців.
У світлі сучасних наукових досліджень народне мистецтво постає унікальною знаковою системою, семіотичний аналіз якої дозволяє реконструювати релігійно-космологічний світогляд наших предків, простежувати специфіку становлення, розвитку і функціонування архаїчних культур. Зокрема, твори народного мистецтва українців як універсальні культурні знаки символізують матеріально-речові й ідеально-духовні сфери життєдіяльності етносу. Природно-культурне середовище доісторичного суспільства набувало знакового характеру, формуючи систему символічного кодування, збереження й передання життєвоважливої інформації та абстрактних значень в просторі й часі.

КОСМОЦЕНТРИЗМ В УКРАЇНСЬКОМУ ГОНЧАРЮВАННІ

Остап Ханко-Луговий
світлі новочасних українознавчих концепцій визначальною рисою українського народного мистецтва постає світознавство (космологія). Воно яскраво проявляє себе у писанкуванні, різьбленні, килимуванні і, зосібна, – у гончарській орнаментиці. Витоки цієї питомої в українському образотворенні риси сягають палеолітичної доби історії Надчорномор’я – Навколосередземномор’я і світоглядних основ тутешніх автохтонів. Відтак, від древності й до новітніх часів космоцентризм виступає прикметною особливістю українського мистецького мислення.
І сьогодні, завдяки сучасним народознавчим, зосібна народномистецьким знанням, ми маємо змогу інтенсивніше позбуватися застарілих, віджилих міркувань, котрі ще досі затримуються в науці. Себто й такий глибинний вияв національного світобачення, як світознавчі постулати гончарського орнаменту, нині не може вже трактуватися, як “атавістична аномалія” чи прісноданий “пережиток”.

УКРАЇНСЬКА ЕТНОГЕНЕТИЧНА Й ЕТНІЧНА НІША

Василь Балушок
(На жаль, за браком місця ми змушені зняти довідковий апарат. – Редакція)
Дослідження етнологів доводять, що кожен етнос виступає соціокультурним механізмом адаптації даного локального варіанту людства до певних природно-географічних, а також соціальних умов (С. Арутюнов, М. Салінз та ін.). Оскільки люди, на відміну від тварин, втратили можливість біологічної адаптації до певних природно-географічних ніш, з яких складається поверхня земної кулі, і які є дуже різними в різних її частинах, вони мусять все ж пристосовуватися до них, але вже за допомогою суто людського механізму пристосування. Таким засобом пристосування і є етнічна культура. Крім того, обживаючи ту чи іншу природну нішу, люди виробляють певні традиції взаємодії з природним середовищем і співжиття в його умовах у соціумі.
Таким чином, ніша перетворюється з природної на природно-соціальну, причому соціальний аспект її з часом набуває дедалі більшої ваги.

ЩОДО ПІЗНАННЯ СВІТОГЛЯДУ УКРАЇНЦІВ

Валентина Шахрай
Народний світогляд українців вочевидь формувався протягом багатьох тисячоліть.
Основу цього склало міфологічне, поетичне сприйняття світу, яке, незважаючи на тривалі несприятливі умови, проіснувало аж до наших часів. Корені української міфології – ще в трипільській високорозвиненій землеробській культурі1. “Саме трипільці-орії, будучи субстратом українського народу, заклали основи нашого національного світогляду й витворили ті своєрідні традиції, яких немає в інших народів та наших теперішніх сусідів і які значною мірою збереглися в українському народі до наших днів”.
Задовго перед християнством язичницька релігія була досить розвиненою, мала власну світознавчу філософську позицію. Але розвиток міфології наших предків перерваний зненацька, і вона не була як слід зафіксована в сталій літературній традиції, як пізніша грецька, бо у боротьбі з “поганством” знищено безцінні пам’ятники ідеології і мистецтва стародавнього культурологічного світу.

ХЛIБ ЯК ТВIР МИСТЕЦТВА

Вадим Мицик
Кожен народ має такий свій символ, який найістотніше про нього промовляє. Таким у нашого народу є хліб-сіль на вишитому рушнику. Він створив зримий образ господарської та духовної сутності українців, у ньому – сутність його космічного покликання, історична роль.
Ще шість тисячоліть тому наші пращури дали людству нову технологію вирощування пшениці для спожитку. Оскільки у її зерняті, у колоску сконденсована сила сонця і землі, то той, хто її вирощував, вважався сином Сонця, себто людиною святою.
Цінність хліба виявляється у трьох потребах: побутовому вжитку, народних звичаях, мистецькому образотворенні. Творчість народна має тут суцільний вияв і проявляється у вчиненні самого тіста, у формуванні та випіканні хліба, його мистецькому оздобленні та звичаєвому застосуванні, котре супроводжується дійствами, піснями, образними словами, приказуваннями, подеколи музикою та ритуальними пританцьовуваннями.
Хліб належить до найбільших святощів нашого народу.