КАРБ

Сергій Кримський, доктор філософських наук
Неособисті смаки окремих людей, а сукупний історичний досвід розв’язує питання про культурну гідність певних продуктів творчої діяльності. Культура завжди оточена хмарою паракультури та антикультури, і лише історія проголошує вердикт відносно того, що до чого відноситься, бо розмежування тут динамічне, адже сама культура відтворює історичний досвід і є виразом духу історії. Найпотужнішою селективною системою затвердження культури виступають національні чинники, бо нація і є визначальною сферою функціонування культури.
Культура існує тільки в національному вигляді, бо нація є специфікованим автопортретом людства і водночас історичною особистістю (бо має індивідуальні риси, як і особа), втілює історичний досвід і, головне, ті вимоги часу, епохи, історичної перспективи, що й дозволяють уявити ціннісний зміст культури.

ОЖИЛО-ВОСКРЕСЛИЙ ВУЛКАН У САМОМУ СОБІ

Михайло Саченко

***
І мати в ночвах ніч виносять
Разом із сорочками з мильною
сльозою
І курка півня спати просить
Й відро на сон вмивається
водою
І в глечику сметана тане
А батько борщ з цибулею і хлібом
Оглянеться назад – і ложка впала
І впав шматочок хліба з сіллю...
То мати увійшла...
І сіла поруч...
І ложка з ложкою – в одну тарілку
А син Михайло оре в полі
І з другим братом п’є горілку
По яблуку – і нова борозна
Бо завтра вранці будуть сіять
Сьогодні ж орють допізна
І спочивають як уміють
А вже до хати – на плечах ясних
Пахучий плуг нестимуть
І йтиме поле біля них
А тихі коні ззаду йтимуть

МИСТЦІ ПРО МИСТЕЦТВО

Євген Сверстюк, поет, публіцист, голова ПЕН-клубу
Мистецтво – штука бачення і відтворення баченого. Великий мистець – то голос часу в тому розумінні, що час подається його очима і у формах, які він створив. Маленький художник повторює чужі форми. Копіювання натури, вперті варіації на давні теми, ностальгійні образи князів чи козацьких часів, нові сюжети в давніх формах – це інертні поклади нашого мистецтва, в якому – ні великих прояснень, ані великої правди часу. Це сон про минуле й анемічні спроби побачити світло дня. Цілі загони художників, що інструктували темні ідеологи, які малодушно канонізували особисті смаки вождя, – все це жертви часу, який сплив. Вони канули в Лету – вони розміняли свій менший чи більший талант на мідні п’ятаки. Ідоли впали, і їхні співці впали. Нам треба ясно усвідомити, що час їх сплив – це велика істина, і тут усі заклинання вже без сили.

СВІТЛО ЗСЕРЕДИНИ ПОЛОТНА

Віра Савченко
Сучасна наука багато що з’ясувала в нашому розумінні природи світла, щодо його швидкости та потужности, натомість, як і за часів сивої давнини, ми не втомлюємося дивуватись його неосяжній величі та красі. Мистець Василь Сад належить до тих, хто глибоко переймається цією загадкою і в особистісному, і в професійному плані.
Його роботи можна визначити як художні дослідження екзистенції світла у формах живого, органічного буття. Аби пояснити це, пригадаємо ідеї видатного філософа минулого століття Володимира Соловйова, які були висловлені у його відомій праці «Краса у природі». Він вважав, що світло не тільки біологічно конечний чинник для еволюції рослинного та тваринного світів, а й що воно, сказати б, надихає життям і красою все довкілля і водночас обумовлює максимальне розкриття його естетики та упорядкованости.

ПАЛІМПСЕСТИ БЕЗНАЧАЛЬСТВА В НОТАРІЯЛЬНО ЗАВІРЕНІЙ УКРАЇНІ

Сашко Хоменко
У сьогочасній нашій напів- чи, радше, на чверть українській подієвості (бо з усього її космогонічного яйця-райця незникомою дотепер лишається тільки мітологічна «чвертка» – неодмінений ніким і нічим атрибут і народного малярства, і прогірклих генделиків, як той, листопадоводощовий, біля вокзалу у Василькові, де притлумлений гомін тусні, дешева, мо’ й палена, оковита, на столах – шар масного лепу, шинкарка, достоту вигулькла з епічної думи про Хвеська Ганджу Андибера «степова кабашниця» Настя Горова, ховається за неоковирним скляним шинквасом, маршрутка на Київ іде за 15 хвилин,і конче треба все встигнути, бо сіли риндарі на горах, всі шляхи козацькі та заарендували, що на одній милі, та по три шинки становили, становили шинки по долинах, зводили щогли по високих могилах, а Режисер Предвічний ще перед початком світу розписав мізансцени, і добряче підпилий чолов’яга з обличчям козацького характерника раптом починає – під гітару, під три блатні акорди – співати, щоб не йшов превражий син, де голота п’є), певно, найважче – проявити зв’язок між соціо-буттєвою з’явою та її рефлексивно-мистецьким насвітленням.

«УКРАЇНСЬКЕ НЕБО»

КОСМОГОНІЧНІ МОТИВИ В НАРОДНОМУ МИСТЕЦТВІ УКРАЇНЦІВ 
Ігор Пошивайло, етнолог, кандидат історичних наук
Народному мистецтву українців притаманні виплекані віковими світоглядними традиціями символізм і метафорика. Закодовані у мистецьких творах символи відображають мітопоетичні уявлення наших пращурів про космос як упорядкований світовий устрій – світолад. Визначний учений Микола Костомаров уважав символ образовим виявом моральних ідей завдяки предметам фізичної природи, наділеним духовними властивостями, і при цьому додавав, що фізична природа через творчу ідею та божественну любов втілюється у «щонаймайстерніші форми». Академік Вернадський, порушуючи проблеми наукового світогляду, зокрема, зазначав, що у творах народного мистецтва, де пов’язується художнє з історико-соціяльним, проступає життя даної епохи і даного народу, і завдяки цьому можна вивчати і розуміти душу народу.

ВИТИНАЮЧИ ЗАЙВИНУ

Оксана Мазур, студентка Хмельницького національного університету
Людмила Мазур аж ніяк не належить до тих людей, що поклали совість на вівтар комерції. Хоч у сучасному мистецькому просторі це радше виняток, аніж закономірність – надзвичайно важко, трансформуючи тисячолітні знання в сучасні форми, не вдаючись до банального, стати ориґінальним і не впасти в ужиткове мистецтво. Людмила Мазур поставила перед собою надзвичайно важке завдання. Отримавши академічну освіту, вона відмовилась од реалізму і стала шукати власну художню мову. У своїх пошуках малярка звернулася до древніх традицій українського народного мистецтва, адже саме в ньому акумулювались і філіґранно відточувалися знання й уявлення народу. Витинанки, до яких і звернулая мисткиня, – то чудовий зразок формалізації.  Людмила Мазур не копіювала сліпо витинанки, а вдалася до ретельного композиційного аналізу. 

ЗУПИНІТЬ ЗЕМЛЮ, Я ВИЙДУ!

АБО БЛЕФ І «НІЩОТА» УКРАЇНСЬКИХ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ
Ігор Бондар-Терещенко, кандидат філологічних наук
Є знамените фото, на якому зафіксовано невимушену розмову стовпів постмодерної французької філософії у перерві на черговому симпозіумі. Уявіть собі: літо, приморський комфорт, 1972 рік надворі, а «зліва-направо» стоять усміхнені Жіль Дельоз, Жан-Франсуа Ліотар, П’єр Клосовскі та Жак Дерріда. І всі поголовно у модних натоді брюках-кльош, бітлівських водолазках; іще стильно патлаті, а не голомозі, і взагалі – ніби компанія рок-музикантів на товариському барбекю, а не на семінарі про Ніцше. Здуріти можна. І ось вам фото молодих українських інтелектуалів із «Малої української енциклопедії актуальної літератури », зроблене якимось десятком років пізніше, але в часі ж, певно, тодішньої моди: Віктор Неборак, Юрій Андрухович, Іван Малкович, Ігор Римарук, Оксана Забужко, Василь Герасим’юк, Аттила Могильний...

МАНДРІВКИ З ПЕНЗЛЕМ

Люба Волошин, заслужений діяч мистецтв України
Юрій Старосольський (1907-1991) належить до плеяди визначних діячів української культури і науки, довго замовчуваних тоталітарним режимом і малознаних у своїй Батьківщині. Перша в Україні публікація про нього як художника і учня Новаківського була надрукована у Львові 1998 року. Дещо пізніше на сторінках перевиданого 2000 року восьмого тому «Енциклопедії українознавства» було поміщено коротку біографічну довідку про нього, проте без жодної згадки про його творчість як мистця. Між тим, різнобічно обдарована творча постать Ю. Старосольського, високо поцінована і пошанована за кордоном, заслуговує врешті пильної уваги також з боку вітчизняних дослідників. Народився Ю.Старосольський у Львові і формувався в елітарному культурно-мистецькому середовищі Галичини початку ХХ сторіччя. 

МИХАЙЛО ФІГОЛЬ

ЮВІЛЕЄВІ ОД НАРОДИН МАЙСТРА ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ
Юлія Совтус, магістр мистецтвознавства

«...Усе життя людина пише і малює Вічність. Може, у мої сімдесят із гаком я вже щось та й намалював, може... Вічність і в небесах, так само, а ще вона тут, у Галичі, де Прокліїв сад, де Княжа криниця, де Грецький монастир, де Підгороддя, де церква Пантелеймона, де Замкова гора, де Крилос, де Золотий тік. Оце і є Вічність... Але головне, головне – її зберегти і зафіксувати для майбутніх поколінь...»
М. Фіголь 

Минуло вже вісім років, як пішов од нас заслужений художник України, професор, доктор мистецтвознавства Михайло Павлович Фіголь. «...Здається, що художник Михайло Фіголь ось тут, він десь на місяць-другий подався на околиці Галича, чи то Крилоса, малювати чергову картину.