ШЛЯХИ ВІД... І ДО...

Олександр Мельник, автор проєкту, куратор виставки
«Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників» 

Із 21 січня по 7 лютого 2010 року в Центральному будинку художника НСХУ експонувалась уже четверта всеукраїнська виставка «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників», задумана для навернення мистців, особливо молодих, до творення історичної картини, аби вся історія України постала в яскравих, незабутніх творах, що спонукали б глядача відчути й пережити всю велич і траґізм безперервного буття нашого народу на цій землі.
Цей проєкт, на відміну від інших, що декларують пошук нових шляхів розвитку мистецтва чи просто відображають його загальний стан в Україні, – не винятково мистецький. Перша виставка, що пройшла 2004 року в ґалереї Києво- Могилянської академії, зафіксувала стан історичного жанру в нашому мистецтві на той час.

«КОМЕНДАНТ СТЕЖІ ВИСИЛАЄ ЗВІДОМЛЕННЯ...»

Ксенія Рожак, мистецтвознавець
Основна мета функціонування культурологічно- мистецького угрупування Українських Січових Стрільців та його підрозділів – Пресової Кватири та Артистичної Горстки – полягала в тому, аби зібрати та зберегти архівні матеріали до історії стрілецького руху, створити портретну ґалерею військових та видатних тогочасних громадських діячів. З огляду на це, портретний жанр відігравав провідну роль у діяльності мистецької спільноти січових стрільців. Над портретами працювали Ю.Буцманюк, О.Курилас, І.Іванець, Л.Гец, декілька стрілецьких типажів зафіксував у своєму записникові О.Сорохтей.

ҐЕНІЙ, ЩО НАРОДИВСЯ, АБИ СТАТИ ҐЕНІЄМ

Ігор Панейко, мистець
Коли прозвучали ці слова, подумав: вони могли би бути заголовком статті, есею, будь-якого іншого тексту. Це не мої слова, та розділяю їх повністю. То сказав один знайомий журналіст, коли проводжали у вічність Олега Гораля.
Художника і Музиканта.
Мистця в однаковій мірі величного і значимого в обох іпостасях. Бо й сам не міг визначити, що важливіше в житті й основне в мистецтві. І завжди віджартовувався традиційним: «Я кращий серед музикантів художник і серед художників – кращий музикант».

СОНЦЕСЯЙНІСТЬ ВІТРАЖНОСТИ

Анатолій Шевчук, історик мистецтва
...Цей напрочуд виважений Божий дар до декоративного мистецтва, що вмістився в чутливому серці мисткині Галини Ґотшалк, здається, існував поза межами логіки її досить складної буденщини життя, в якій художниця знаходить міні-часопростір для безмежної самопосвяти у творчій праці над удосконаленням власного стилю, який ще у 90-х роках заворожив глядачів.
Оглядаючи творчий доробок Галини Ґотшалк, а це більше ніж 100 композицій інтер’єрно-камерного звучання та музейної вартости («Червоне і чорне», 1997; «Сулії», 2004; «Ангел-вісник», 2008), відзначаємо переваги мудрої розсудливости жінки-мисткині в царині пробудження миттєвої емоційности.

ВИСОКИЙ ДРУК АЛЬБІНИ ЯЛОЗИ

Віра Савченко, мистецтвознавець, кандидат філософських наук
Великий Мікеланджело стверджував: головний принцип скульптури – визволити образ з оболонки мармуру. Тобто мистецтво в такому разі народжується не внаслідок долучення або ж вилучення компонентів, а в процесі, де відкидається зайве. Ще до початку роботи з матеріалом образ живе в ньому, схований за багатьма нашаруваннями, і чекає на свого Майстра, що звільнив би його від випадковости та неясности. Така спрямованість творчого руху властива мистцям дерев’яної скульптури – там матеріал максимально оголює живу власну характерність. І закономірно, що в такому автономному виді творчости, як друкована графіка, естафету «мистецтва відкидання зайвого» не забуто і підхоплено в ксилографії, ґравюрі на дереві, далі ця техніка розповсюдилася на лінорит та пластик. 

ПОТУЖНІ АКОРДИ МОЛОДОЇ МИСТКИНІ

Євген Антонович, професор
Петро Нестеренко, кандидат мистецтвознавства

Наталія Дерев’янко належить до молодого покоління сучасних мистців – 1995 року вона закінчила Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша. У Львові Наталія відкрила для себе світ ікон і віддала перевагу площинно-малярським композиціям. Закінчивши 2001 року факультет сакрального мистецтва при Львівській національній академії мистецтв, жила і творчо працювала в Італії. Наступного року відвідувала курси сучасного сакрального мистецтва та архітектури в одному з інститутів міста Пескара. В країні, де зберігаються шістдесят відсотків мистецьких скарбів европейської культури, одразу поринула у творче життя: брала участь у численних колективних виставках і конкурсах Італії та Франції, а також представила італійському глядачеві три персональні виставки, які відбулися в різних містах країни. 

ТОНКІ ВІБРАЦІЇ ЖИВОПИСУ

Віра Савченко, мистецтвознавець, кандидат філософських наук
Олександр Силантьєв – одна з головних фіґур ґенерації художників, що ввійшли в одеський арт-простір 90- ми роками ХХ століття. Його уподобання зосереджуються в колі класичних форм мистецтва – малярство, графіка, монументальні розписи, іконопис. Особистісна художня позиція О.Силантьєва відзначається високою відповідальністю, що сьогодні не властиво молодим художникам, міцним зв’язком із мистецькою традицією й життєдайним, світлим та чистим характером його творчости.
Краєвиди Силантьєва пройняті імпресіоністичною домінантою засновників Південноросійської школи – К.Костанді, Г.Головкова, Г.Ладиженського, П.Нілуса. Їхня творчість сформувала індивідуальне бачення мистця.

ЗАМКИ ЖУРНАЛІСТСЬКИХ ІЛЮЗІЙ

Діана Дуцик, головний редактор журналу «Главред», викладач Могилянської школи журналістики
У автора «Осиної фабрики», видатного британського письменника Ієна Бенкса є ще один не менш цікавий роман – «Кроки по склу», в якому для мене як для людини, що любить читати й сама пише, виявився цікавим не так сам сюжет, як один із метафоричних образів. Бенкс селить одну з героїнь роману в замок, що стає для неї в’язницею. Замок незвичайний, наповнений великою кількістю книг різними мовами земної цивілізації, які вже забуті й нікому не потрібні, власне, як і ці книги, бо й цивілізації як такої нема… Замок із книгами – це все, що залишилось від епохи занепаду книгодрукування, як її називає автор. «Чи то світ потрясли якісь катаклізми, чи то з’явились нові форми спілкування?» – розмірковує Бенксова героїня. 

НАЗИРКОМ ЗА ЧАСОМ

Олександр Хоменко, поет, есеїст
Медійно-еклектичні мікси межичасся якщо й вільно подолати, то лише в пластах письма пророцького, наставничого…
Що з нього українські медіа й постали. Шевченковим благословінням і Кулішевою несхибністю уфундовані десять книжок «Основи» – то старожитні наші «Учительні Євангелія», тільки в новій іпостасі проявлені. «Листи з хутора», проза Марка Вовчка і Ганни Барвінок, історичні студії Костомарова, «Исповедь» Антоновича, етнографічні екзерсиси Свидницького і Номиса – тут усюди Нагорня проповідь відлунює, тут тексти, сказати б, обрамлені транскрипціями власних методик, утримуючи в єдиному реґістрі «гомін» і «відгомін», титло і слово, знання і пророцтво. 

ХОДИЛО МАНІВЦЯМИ – НИНІ ЗІ МНОЮ

Григорій Міщенко, мистецтвознавець, художник
Звичайна українська хата під соломою, яку в пристойному вигляді ми чи й побачимо нині по наших селах, але її образ нам дорогий, опоетизований у піснях, думах, сказаннях. Хата, що споконвіку уособлювала для українців усе пов’язане з рідним краєм, землею, її красою, де ми, попри всі буревії століть, не втрачали своє етнічне коріння, зостаючись своєрідними поміж іншими народами.
Коли доводилося мені бачити в тих далеких роках хату під соломою, в якій був присутній, сказати б, людський дух, я брався за етюдник і пензлі. І вже за якийсь час чулося за спиною питання: «Навіщо ви малюєте стару хату? Намалюйте краще оту, під шифером».