КАРБ

Олег Ольжич, 1935
Нащо слова? Ми діло несемо.
Ніщо штукарство і мана теорій,
Бо ж нам дано знайти життя само
В красі неповторимій і суворій.

Що вибереш: чи образ бездоганний,
А чи праобраз для усіх один?
Міцніша віра і дзвінкіший чин
За словоблудіє і за тимпани!

ДНІ І ЧИСЛА

Алла Маричевська, головний редактор
15 років тому, 1995-го,
(а ті 90-ті од цинічно-іронійного безвідповідального часу теперішнього видаються такі романтично-піднесені) вийшло перше число альманаху «Артанія». Багато це чи мало для культурологічного часопису «на нашій – не своїй» «обітованій землі проклять»? Якби відлік життя-буття людського й не-людського йшов від дня смерти, то відповідь була б. А так для «Артанії» – це досвід, традиція, чітка концепція, визначені принципи, що їх часопис утверджує у культурологічно-мистецькому просторі. Часопис ніколи не мав редакторської колонки, аби виправдовувати чи пояснювати зміст, суть числа. У традиційному «совєтському» стилі її не буде й зараз. Родзинкові матеріали, зібрані з попередніх чисел і структуровані в цьому, вісімнадцятому, з акцентом на статті про діаспору та націологію в мистецтві, розкажуть про історію журналу, засвідчать сучасну позицію редакційної спільноти. ґратулюю. 

КРАТЕРИ І ВАКУУМИ НАМ

ІДЕЯ НАЦІЇ ЗНОВУ ЗДІЙМАЄ ХВИЛЮ У МОРІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА 
Микола Маричевський, головний редактор «Артанії» 1995-2005 рр. 
Задум створення Національної асоціації мистців України немовби сам собою виник того 1990 року, коли збуджена Україна уставала після довгих потоптів по ній чужинців. Упродовж десятиліть. І століть. Уставала з колін. З колін рабства піддержавности і рабства духа. Болючий і лоскітливо радісний час. На хвилі політичних і громадських збуджень підносились національно свідомі душі патріотів і мислителів, в’язнів сумління і творців мистецтв. Задумів було багато. І крила не було обтято. У Києві, уві Львові, Харкові, Ужгороді, Чернігові, Одесі, Запоріжжі, Тернополі, Полтаві, Севастополі, – по всій Україні розбурхувалось маєво національної думки і діла. Тріпотіли на свободоносному вітрі синьо-жовті й червоно-чорні стяги. 

ХТО СТВОРЮВАВ НАМ

Створення Національної Асоціації Мистців виношували в думках, підтримали нас своїми порадами, даючи завжди слушні пропозиції: Іван Гончар, Данило Нарбут, Веніамін Кушнір, Іван Литовченко, Ернест Контратович, Юрій Лащук, Григорій Корінь, Галина Зубченко, Володимир Юрчишин, Володимир Патик, Софія Караффа-Корбут, Федір Глущук, Людмила Семикіна, Стефа Шабатура, Леся Крип’якевич, Роман Крип’якевич, Слава Стецько, Богдан Сорока, Ака Перейма, Мирослава Мудрак, Костянтин Мілонадіс, Микола Плав’юк, Галина Севрук...

ХУТІР, КУЛЬТУРА, ЦИВІЛІЗАЦІЯ: ПЕРЕДУМОВА МІТА

В’ячеслав Медвідь, Володимир Цибулько
У Київському музеї українського образотворчого мистецтва, Національному музеї у Львові та Хмельницькому музеї відбулась презентація Національної Асоціації Мистців – відкриття виставки «Хутір», назва якої не в одного викликала здивування, а часом і заперечення. Власне, чому саме «Хутір»?..
Звісно, хутір не винен, що спричинився до такої філологічної «виправи» у нашому мисленному бутті, яка дала підстави в’їдливому інтелекту користатися похідними «хуторянство», «хуторянське» тощо, – отож словотвір цей вилучено з одного сенсу й запроваджено в інший. Генеалогія цього вилучення і запровадження добре простежується ще з доби – рокованої, як на мій погляд, – т.зв. ренесансу 20- 30-х рр., хоч і йшлося почасти не так про «хуторянство» та «просвітянство». 

ХУТІР: НАЦІОНАЛЬНЕ І СУЧАСНІСТЬ

Володимир Підгора, Київ
Друга виставка творів Національної Асоціації Мистців і запрошених під назвою «Хутір-ІІ» була представлена в Хмельницькому та Львові в середині 1996 року. Наступного після вернісажу дня в Хмельницькому відбулася наукова конференція «Хутір: національне і сучасність».
На конференції учасники виставки сподівалися на докладну розмову про щойно експоновані твори. Очевидно, осягнення мистецтва за такийкороткий термін – неможливе, тому ґрунтовного обговорення виставки не відбулося, деякі з промовців поділилися лише своїми враженнями. Та й заздалегідь спланована конференція вимагала виступів, підготовлених заздалегідь. І все ж найважливою основою майже всіх промов було визначення того, що виставка не є виставкою однодумців: ідея «хутора» на виставці не виявлена; багато речей тут випадкових.

«ПУДРА» І ДУХ СВЯТИЙ

Опанас Заливаха, Івано-Франківськ
Колись було, я ще вчився, бачив Африку на ґлобусі, як майже суцільну чорну пляму. Нині глянув на ґлобус – карта Африки схожа на мозаїку. Тепер – час націоналізму. Не тільки африканці усвідомлюють себе, а й неґри, чукчі, росіяни... Останні навіть починають розпадатися – на «істинно русскіх» і на тих, які прийняли російську культуру. Сучасна українська нація – ще тільки складається. У мас купка українців, які дивляться на світ по-українськи. Проте у нас не згинули історичні національні коди, вони збереглися в національних символах – мова, пісні, народне мистецтво, прикраси... Це – закодовані національні берегині-обереги. І те нас берегло упродовж кількох тисячоліть...

«ПЕРЕКОТИПОЛЕ» І ГОРДИЙ МИСТЕЦЬ

Дмитро Стецько, Тернопіль
Після виставки хотілося б конкретно почути її оцінку. Художники міцнішають, коли їм точно вказують на їхні помилки. Кожний мистець має великий сумнів, жоден з нас не може сказати: «Я – безгрішний». І якщо мистецтвознавець влучає у його мистецькі помилки, мистець думає і піднімається. Тому треба говорити правду в очі, щиро, відверто. Ми не маємо права виховувати інвалідів. Всіх рівними робила наша штучна – слава Богові, колишня – система соціалізму. Всіх виховувала сіренькими, середнячками. Всім давала середню платню. Це скінчилося, ми йдемо до нового мистецтва. Ми повинні мати сильних людей, інакше загинемо – така наша доля.

ХУТІР – ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД ЗЕМЛЕЮ

Андрій Антонюк, Миколаїв
Тут пролунала ідея: конференцію проводити на пленері. Було б добре, бо тут ми сидимо за партами. Ніколи не любив сидіти за партою.
Ми говоримо про те, що всім нам болить. Тут не було жодного виступу якогось нечесного, без добрих намірів. Проте у кожного з нас, мабуть, у всіх – багато сумнівів... Я ж хочу зосередитись на означенні хутора.
Я народився на Божому полі: Богопіль – це тепер Первомайськ, це потім місто стало комуністичним. Можливо, найбільше мені запам’яталися наші зібрання на хуторі, куди (на луки біля нього) ми гнали пасти корів. Серед нас було багато тих, хто потім стане знаменитими дисидентами, письменниками, мистцями.

«ОПУЩЕНЕ» ПОКОЛІННЯ

ЛІТЕРАТУРА 90-Х: ПОМІЖ КАТАМИ І ЖЕРТВАМИ
Ігор Бондар-Терещенко, письменник

Мусимо визнати, що образ кожної епохи лише в незначній мірі впливає на з’яву мистецьких талантів, а втім, він рішуче виозначує засоби їхньої реалізації, заповідаючи таким чином можливість з’яви спільного соціокультурного процесу. А вже цей останній формує, як знати, стиль покоління.
Що об’єднує теперішніх двадцятилітніх, окрім, звичайно, самого віку? Хіба лише те, що, на відміну від шістдесятників, вони вийшли за межі суто національної проблематики? Чи те, що, на відміну від сімдесятників, сучасні редактори телефонують до них, аби замовити до свого видання яку річ? Чи зовсім уже, на відміну від остаточно протверезілих внаслідок «перебудови» вісімдесятників, щойнонародженій літературній ґенерації таки не судилося об’єднатися, адже за відсутности спільного ворога будь- яка корпоративність неможлива?