Зенон Коссак

Людина має в собі Богом дані творчі потенції, що їх мусить розвивати до найбільшої досконалости, плекаючи кращі вартості в собі і виявляти їх, створюючи кращу дійсність і кращий стиль життя. Людина є покликана до життя, щоб сповнити певну творчу ролю. Гідне сповнення творчого завдання робить наше життя кращим і радісним, хоч як трудно проходило би змагання з противенствами. Радість життя в боротьбі й тяжких зусиллях є прикметою вищих людей і своєрідних аристократів життя.
Коли б ви все пам’ятали про потребу бути творчими і вічно прагнули розвивати свої творчі вартості, щоб наситити ними світ і підносити його.
Коли б ви, спрагнені творчого вияву, були невгнуті й без хитань простували до цілей, але ж в парі з тим були беззависні й шляхетні в суперництві.

НА БЕРЕСТОВЕ

Олександр Сопронюк, поет, публіцист, головний редактор газети «Слово»
Він народився Великодньої п’ятниці – тієї пекельної для українців – 29 весни XX сторіччя. Тоді саме одібрано людям Господове – землю, а самих їх кинуто погноєм до кошари. У свої штири годи (33-го) він німував голодним криком. Та марно: ні далека – страх як демократична – Гамерика, ні така близька, «архіхристиянська», Европа, – не чув ніхто, потурали московським дикунам.
Одпух. Одгоївся. 39-го ткнувся в неголену батькову щоку, який приніс був на Гуманьщину власного кістяка з Соловків – приніс у свій Ягубець, що його потолочили давнім часом татари, двічі різав до коліна гетьман корони польської Чарнецький і донищили у тридцятих москалі.
 

Андрій Данченко«Я МУСИВ ГОРУ ЗНЕСТИ»

БЛАГОСЛОВЕННЯ
Ніхто
не бачив, як двоє
плачуть – батько і син.
Порох зволожений,
вечір стривожений.
В безвість, юначе!
Батько –
один.

«І ВЖЕ НЕ Б’ЮСЬ У ЗОЛОТИСТІЙ ВЕРШІ...»

СОНАТА. НІЧ
Я потонув в подільській давній ночі
Між співу, земноводних і зозуль...
Чимсь Богуновим захопивсь мій слух
В зелених вербах тайнощів дівочих. 

Згустило зір – не в’януть солов’ї...
І не ірже десь кінь, гнідий чи карий.
І тайні води мовби не кружляють,
Лиш щось щебече зночено мені...

СЕНС НАЦІОНАЛЬНОГО БУТТЯ: ХУДОЖНЄ ВИТЛУМАЧЕННЯ

Петро Іванишин, доктор філологічних наук
В українську гуманітаристику на зміну незабутньому радянському методологічному монізмові окремими вченими впроваджується політичний монізм нового типу, методологія котрого замість філософії та ідеології російського імперкомунізму в якості наукової використовує філософію та ідеологію іншої імперської доктрини – західного лібералізму.
Небезпека тут не тільки і не стільки в тому, що використовуються ті чи інші політичні ідеї в межах того ж постструктуралізму.

 

ПРО НАЙГОЛОВНІШЕ

Оксана Маричевська, мистецтвознавець
У творах художниці Ольги Кравченко чуємо звук тертя антагонічних елементів, що об’єднуються. Це тертя – текст, завдяки якому прочитується її творчість. З одного боку, мисткиня звертається до цілого пласту українського мистецтва – бойчукізму, до іконопису, з другого – до популярної культури. Бойчукова концепція монументального стилю, в якому орґанічно поєднувались засади візантійського фрескового живопису, народного іконопису та української народної картини, мисткиня втілює в камерних роботах. Ольга – надзвичайно послідовна художниця. Все в її творчості не випадкове. Засади бойчукістів – цене лише пошук одного із базових елементів творчости, а й ототожнення себе з творчістю свого дідуся Охріма Кравченка, який належав до бойчукістів.

РОЗМОВИ З СИНОМ

Віктор Зарецький
Продовження. Початок у № 2, 2009
Сезанн – конструкція, Матісс – аплікація, Сьора – художнє середовище (бачення). Якщо ці підходи відділити від реальности – буде абстракція. Модерн – то стиль, стильовий хід.
…Великі художники вийшли з реалізму. ґустав Клімт із братом робили у Віденському музеї розписи – єгипетська кімната, грецька кімната. Коли роботи Клімта демонструвались на виставках, припускали, що то підробка чи, у кращому разі, імітація. Але це було глибоко індивідуальне переживання.
Були епохи, коли академічної підготовки потребували в житті. Куїнджі мав клас в Академії. У нього вчились і Пурітц, і Врублевський. Мало того – вони стали майстрами. Це був час, коли такого мистецтва потребували.

«ЧЕСЬКІ ОЛІВЦІ КРАЩІ, НІЖ НАШІ?..»

Петро Нестеренко, кандидат мистецтвознавства
Серед художників, що залишили яскравий слід на нашому мистецькому небосхилі, є подолянин Сергій Кукуруза. Його пам’ятають та шанують у казахстанському Актюбінську (сьогодні Актобе) і на батьківщині графіка в Кам’янці-Подільському, проте широкому загалу про цього мистця зі складною долею відомо мало.
Народився майбутній художник 9 лютого в селі Привороття (нині Подільське) поблизу Кам’янця-Подільського. Змалку лишився сиротою, наймитував. Та захоплення малюванням додавало снаги до життя. Вже в роки служби в армії (1927-1930) його рисунки друкувалися в пресі, а з 1930-го він став студентом Київського художнього інституту. Із 1934 року Сергій Кукуруза продовжив навчання в Московському художньому інституті ім. В.Сурикова. Його вчителями були І.Грабар, О.Кравченко, Д.Моор, М.Маторин.

ВСЕ ТЕЧЕВ, ЯК ВОДА…

Марта Кравченко, мистецтвознавець
І знову Лисичево, «Гамора», стара кузня з водяним молотом, ковалі й вода… Вода як символ і знак фестивалю, вона дає життя, запускає в рух колесо водяного молота, а потім народжується звук, сильний і могутній. Вода і звук. Звук – тема і символ минулорічного фестивалю, вода – цьогорічного, що відбувся останніми вихідними червня в мальовничому селі Лисичево на Закарпатті.
Здавалось би, ковальських акцій, зустрічей на сьогодні чимало. Таке враження, що за кілька років цих заходів стало ще більше. Їх сьогодні – як грибів після дощу. Чи це данина моді, чи справді популяризація ковальської справи – ремесла, саме так, ремесла, бо мистецтва тут назагал мало, радше – шоу, акція. Так от, як уже говори- лося, ковалів та їхніх свят багато.

ВОНА

Олександр Сопронюк, Асоціація українських письменників
NOMINATИВ: ВОНА закінчила чеську філологію на слов’янському відділенні Шевченкового університету. Безбожно любить Прагу. Достоту знає Ярослава Гашека і його бравого солдата Швейка. Світового філософа Чеслава Мілоша з його неперебутніми «Балтами». Приватно тут, в Україні, викладає зацікавленим чеське слово, аби вони потому подалися згодом до міста Вацлава Гавела завважити тамтешні мости і перевідати українські поховання, зокрема хреста Олександра Олеся – де «Співають-плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди…», зрештою просто, по-людському, посмакувати «візитним» чорним, на 19%, пивом у столичній ресторації «Pivovar u Fleku, 1499».

ҐENETИВ: ЇЇ не «перемикає» постійно їздити на дідизну, до батька, що живиться поважною чоловічою самотою, в Городище, на Черкащину – вибілити хату, посіяти квіти, «по-нашому» виполоти й посадити город, згадати серцем маму, котра вже у засвітах, і подумати про Жит- тя, Добро і Любов – про те, що руйнується найлегше.

ЛИСТИ НА ЗВОРОТНЬОМУ БОЦІ МІСЯЦЯ

Мирослава Крат

***
Коли срібний пічкур впіймає місяця
І на дні річки сховається Не видно нічого
Лиш видно білу жіночу постать
Що на березі
Чорне полотно полоще
Лиш видно сивого чоловіка
Що синіми нитками
Небо серпневе латає