ПАЛІМПСЕСТИ БЕЗНАЧАЛЬСТВА В НОТАРІЯЛЬНО ЗАВІРЕНІЙ УКРАЇНІ

Сашко Хоменко
У сьогочасній нашій напів- чи, радше, на чверть українській подієвості (бо з усього її космогонічного яйця-райця незникомою дотепер лишається тільки мітологічна «чвертка» – неодмінений ніким і нічим атрибут і народного малярства, і прогірклих генделиків, як той, листопадоводощовий, біля вокзалу у Василькові, де притлумлений гомін тусні, дешева, мо’ й палена, оковита, на столах – шар масного лепу, шинкарка, достоту вигулькла з епічної думи про Хвеська Ганджу Андибера «степова кабашниця» Настя Горова, ховається за неоковирним скляним шинквасом, маршрутка на Київ іде за 15 хвилин,і конче треба все встигнути, бо сіли риндарі на горах, всі шляхи козацькі та заарендували, що на одній милі, та по три шинки становили, становили шинки по долинах, зводили щогли по високих могилах, а Режисер Предвічний ще перед початком світу розписав мізансцени, і добряче підпилий чолов’яга з обличчям козацького характерника раптом починає – під гітару, під три блатні акорди – співати, щоб не йшов превражий син, де голота п’є), певно, найважче – проявити зв’язок між соціо-буттєвою з’явою та її рефлексивно-мистецьким насвітленням.