СВІТЛО ХРАМУ

Олександр Фисун, мистець
Автор цього есе у 1973 році був учасником археологічної експедиції на Кам’яну Могилу, де безпосередньо робив копії прадавніх малюнків на плитах, досліджував і аналізував їхній зміст ще понад 20 років тому. З причин відомих цей матеріал пролежав у “шухляді”, а тепер маємо змогу запропонувати його вашій увазі.
Посеред південного вкраїнського степу – за 15 кілометрів од Мелітополя – видніється кам’яна гора. Отам, де колись, ще 10–15 млн. літ тому, пінилися гребені хвиль Сарматського моря, яке потім зникло, на дні його збіглася величезна отара брил. Вони й утворили КАМ’ЯНУ ГОРУ, яку тепер в усіх довідниках (з легкої руки невігласа) названо Кам'яною Могилою.
Піщані брили від 500-700 (і більше) тонн у якомусь шалі колись сповзали одна на другу й застигали в очікуванні нового стрибка. Неначе чиєюсь невблаганною волею їх знесено докупи, і постали вони навіки кам’яною твердинею. Неначе то кимось закляте місце.
Серед місцевого населення записано легенду про виникнення цієї гори. Один з велетнів, Богур, якось похвалився, що він сильніший за богів. А ті за таку зухвалість прирекли його весь час зносити кам’яні брили до одної купи.